Повернення радянської влади на Західну Україну. Оскільки Західна Україна
перебувала під радянською владою лише короткий період часу, повернення Черво-
ної армії мало тут інші наслідки, ніж на радянізованому сході. Зайнявши Західну Ук-
раїну в 1944 р., більшовики на відміну від відносно обережної політики 1939 р. були
сповнені рішучості швидко й безкомпромісно насадити націоналістичне настроєним
західним українцям свою владу. Вони мобілізували всіх чоловіків віком від 18 до
50 років і без належної підготовки та озброєння послали їх на фронт. Негайно по-
чалися репресії проти греко-католицької церкви. Після окупації Львова митрополита

Шептицького було посаджено під домашній арешт, а через кілька місяців він по-
мер. Його наступника Йосипа Сліпого було заслано до концтабору в Сибір. Розпо-
чалася також підготовка до примусового включення греко-католицької церкви до
підпорядкованої Москві Російської православної церкви.

Західну Україну заполонили понад ЗО тис. партійних працівників і 3500 спеціаль-
но навчених пропагандистів, які знову розпочали процес радянізації краю. Найбільш
національне свідому верству населення складала інтелігенція, тому радянські власті
робили активні спроби протиставити їй селянство та робітників. Оскільки радянські
пропагандисти обіцяли звернути «особливу увагу» на людей, що не мали радянської
освіти, а вчилися у «буржуазних» закладах, то з районів, ще не зайнятих Червоною
армією, разом із відступаючими втекла більша частина західноукраїнської інтеліген-
ції.

Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне
питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами Сталіна.
Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних —
подібно до того, як це сталося у 1917—1918 рр. Проте коли стало ясно, що перемож-
цем у війні на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть в союз

із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні споді-
вання значною мірою спонукали провід ОУН/УПА продовжувати боротьбу з біль-
шовиками.

Після того як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА
організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям «нена-
дійних елементів» та припинити репресії проти греко-католицької церкви. Вони на-
самперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії й тих, хто спів-
працював з радянським режимом. Навесні 1944 р. на Волині у сутичці з підрозділом
УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Вату-
тін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних парти-
занських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивства
їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські про-
пагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як на-
цистських головорізів.

Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби. Так, у квітні 1944 р.
в операції проти УПА під Кременцем, що на Волині, брали участь близько ЗО тис.
радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. Згідно
з радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів. Лише
на Станіславщині вона ліквідувала 1500 радянських активістів. Більшовики стверд-
жують, що знищили протягом цього часу 36 «банд» УПА чисельністю в 4300 чоло-
вік. Як і належало чекати, боротьба виявилася запеклою, й жодна із сторін не посту-
палася іншій ані п'яддю землі. Щоб не потрапити до рук ворога, поранені бійці УПА
часто заподіювали собі смерть. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але радянському
режимові було ще далеко до повного контролю над сільськими регіонами Західної
України.

Навіть побіжний перелік втрат свідчить про той страшний відбиток, що його
наклала друга світова війна на Україну та її населення. Щонайменше (статистика
тепер досліджується наново) 5,3 млн чоловік, або один із кожних шести мешканців
України загинув у цій бойні. 2,3 млн українців було вивезено для примусової праці до
Німеччини. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст
та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними лишилося близько 10 млн чоловік. Ос-
кільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи,
втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове зни-
щення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини то-
го, що Україна здобула такою великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загаль-
ні збитки економіки України сягали 40 %. Таким чином, удруге за трохи більш як
десять років Україна тяжко постраждала від жорстоких ексцесів тоталітарних ре-
жимів.

У другій світовій війні українці, національна свідомість яких зросла порівняно з
періодом 1917—1920 рр., потрапили у лещата між радянським режимом та нациста-
ми. На глибоке розчарування інтегральних націоналістів, вони практично не мали
змоги діяти згідно з власними інтересами. На відміну від 1917—1920 рр. українці
опинилися у становищі, коли вони могли лише реагувати на події, а не впливати на
них. І все ж, попри страхітливі втрати й невдачі, остаточні підсумки війни з укра-
їнської точки зору мали й деякі позитивні моменти. До них слід насамперед від-
нести те, що в результаті радянського завоювання Західної України вперше за
багато століть усі українці з'єдналися у межах одного політичного цілого, тобто
СРСР, а конкретніше — в межах Української Радянської Соціалістичної Республіки.
До того ж тимчасові поступки Сталіна національним прагненням неросійських на-

родів породили сподівання, що після війни «все стане інакше». Нарешті, Україна
як складова Радянського Союзу стала однією з переможниць у війні. У серцях бага-
тьох