Однією з найбільш розвинених землеробських культур мідного віку на території Правобережної України, а також Молдавії і окремих районів Румунії була трипільська культура, яка існувала від початку IV до кінця III тисячоліття до н.е. Її походження не з'ясоване. Існує думка, що носіями цієї культури були

прийшлі землеробські племена із Балкан та середньої течії Дунаю, звідки прийшла в Україну біль-шість землеробсько-скотарських культур. Інші вважають, що трипільська культура почала формуватися у першій половині IV тис. до н.е. в межиріччі Дунаю і Пруту, а звідти поширилася на південь — до Чорного моря (район сучасної Одеси) і на схід до Дністра, Південного Бугу та Дніпра. На основі археологічних досліджень встановлено, що найбільш заселеною була тери-торія у межиріччі Дністра й Південного Бугу (сучасна тери-торія Кам'янець-Подільського району Хмельницької області). Поступово частина трипільських племен розселилася на схід, аж до Середнього Дніпра. І саме на Київщині біля с. Трипілля в 90-х рр. XIX ст. київський архе-олог Вікентій Хвойка (1850-1914 рр.) відкрив перші пам'ятки на той час невідомої землероб-ської культури, яка отримала назву — трипільська.

Західна межа трипільської культури проходила по р. Серет в Румунії, середній течії Дністра, його правій притоці Бистриці і лівій — Гнилій Липі, а також у межиріччі верхньої течії Горині і Стиру. Північний кордон сягав поліських районів України (приблизно по лінії Дубно — Житомир — Київ). На півдні трипільці розселилися аж до узбережжя Чорного моря (район Одеси) і пониззя Дніпра. Територія проживання трипільських племен не була постійною і час від часу змінювала свої границі, оскільки окремі трипільські племена з різних причин переходили на нові території.

ГОСПОДАРСТВО І ПОБУТ

Обробіток землі та вирощування хліба було основним заняттям трипільців. Землеробство поділяється на три основні напрямки: рільництво, городництво і садівництво. На ранньому етапі існування в трипільців було поширене саме городництво. Невеликі ділянки землі біля садиб (городи) обробляли мотиками з кам'яними або роговими наконечниками. З часом городнє землеробство переростає в орне, коли значно більші площі орали дерев'яним ралом (згодом сохою), використовуючи, як тяглову силу, биків (волів). Із злакових (зернових) культур сіяли пшеницю, ячмінь і просо, відбитки яких залишилися на стінках посуду. Крім злакових культур, трипільці вирощували також бобові культури (біб, горох), коноплі та різні городні культури (цибулю, часник, капусту).

Трипільці приділяли увагу й скотарству. Худобу розводили як тяглову силу, а також для отримання додаткових продуктів харчування, сировини, органічних добрив (гній) для удобрення землі тощо. Змінюючи площі під посіви, трипільці розорювали те місце, де раніше випасалася худоба. Розводили переважно дрібну рогату худобу: свиней, овець, а також корів і биків (волів).

Полювання та рибальство відігравали у господарському житті трипільців другорядну роль. Полювали на звірину й птицю заради сировини та м'яса. Ловили рибу, про що свідчать виявлені на місці поселень численні кістки з щуки, сома, кістяні гачки, тягарці для сіт тощо. Розміри тогочасних гачків у кілька разів більші від сучасних, а отже у ті часи водилися риби значних розмірів.

Заняття землеробством, скотарством, полюванням, рибальством зумовило розвиток окремих ремесел і промислів, таких як виготовлення знарядь праці, прикрас, обробки шкіри, прядіння, ткацтва, пошиття одягу, ліплення та випалювання посуду, збирання диких ягід, грибів, фруктів та овочів, дикого меду тощо. Окремі з цих промислів і ремесел були тимчасовими (сезонними), інші — постійними.

Як засвідчують археологічні дослідження, мідних знарядь праці у трипільців було дуже мало. Переважно це клиноподібної форми сокири та чотиригранні шила. Більшість землеробських знарядь праці виготовлені з кремнію, кістки та рогу тварин. Так, мотика була з оленячих рогів, голки із кісток риб, серпи дерев'яні або з крем'яних пластин, зерно розмелювали кам'яними зернотерками тощо.

На високому рівні, порівняно з іншими культурами, у трипільців була гончарна справа. Трипільський посуд був ручної роботи, плоскодонний і ділився на дві групи: кухонно-господарський, в якому варили їжу й зберігали продукти, та столовий, з якого їли. Столовий посуд досконаліший, добре випалений на вогні й орнаментований червоною, чорною та білою фарбами. Візерунки найчастіше спіральні. Іноді трапляються символічні зображення Сонця, а також фігурки людей та тварин, дещо рідше — рослин.

Жили трипільці в селищах, розташованих на берегах річок, там, де був м'який грунт, придатний для землеробства. Житла наземні. Основа стін будинку складалася зі стовпів, переплетених лозою і обмазаних товстим шаром глини. Стіни та долівку обпалювали, а потім фарбували мінеральними фарбами (вохрою і крейдою) в білий, жовтий і червоний кольори. Покрівля будинків була двосхилою (як у сучасних). Житло мало в довжину від 5 до 30 м, а в ширину — 5-7 м. У такому будинку жило до 100 осіб, що вели спільне господарство. У ряді сіл Черкащини, Одещини й Кіровоградщини при розкопках археологи знайшли чимало моделей внутрішньої обстановки житла, виліплених з глини, які мали, очевидно, культове призначення. Як свідчають ці моделі, в середині будинку знаходилися печі, лави, лежанки, підставки для зернотерок, ями для зерна тощо.

Кілька будинків утворювали поселення (селище), мешканці якого належали до одного материнського роду.

Забудова селища здійснювалася кругами від центру. В центрі знаходилася велика кругла площа, яка використовувалася для господарських потреб чи для загальних зборів і свят. Від центру до окраїн, мов сонячні промені, пролягали прямі вулиці. Така забудова дещо нагадувала Сонце і його проміння, що свідчить про поклоніння трипільців культу Сонця.

Окремі селища досягали значних розмірів. Так, на