На боці влади була величезна перевага. На території України дислокувалося понад 1 млн червоноармійців, а повстанців нарахо-вувалося декілька десятків тисяч. Крім того, активність повстанців стримувалася природним факто-ром—голодом, що став насуватися на Україну в 1921 р. Природний катаклізм був використаний вла-дою для боротьби зі своїм народом. Вперше в радянській історії дер-жавна влада застосовувала терор голодом, який виявився в боротьбі

з селянством дієвішим, ніж воєн-ний терор.

Голод 1921-1923 PP. в Україні

Конфлікт радянської влади із селянством особливо яскраво про-явився під час засухи і неврожаю, що в 1921 р. охопили найважливі-ші зернові регіони Росії - Повол-жя і Північний Кавказ, а в Украї-ні — її південні, степові райони. На Півдні України восени 1920 p., зи-мою і весною 1921 р. випало лише 3/4 звичайної норми опадів. Посі-ви і трави в основному загинули. Катастрофічне становище склало-ся в Катеринославській, Донець-кій, Запорізькій, Одеській, Мико-лаївській губерніях, а також на півдні Харківської. За рахунок північних і правобережних райо-нів, які значно менше постраж-дали від неврожаю, в Україні бу-ло зібрано близько 300 млн пудів зернових, або 30% урожаю 1916 р.

Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні - від

4 до 7 млн чол. У Запорізькій гу-бернії, наприклад, голодувало майже 100% населення, в Одесь-кій - 90%.

У Поволжі водночас з голодом улітку 1921 р. спалахнула епіде-мія холери. Взимку 1921-1922 pp. вона перекинулася в Україну, зокрема в південні губернії. До-пікали й інші, особливо шлунко-ві, захворювання.

Голоду в південних губерніях України можна було б уникнути, якби республіка мала право пере-розподілити лишки продовольст-ва з Лівобережжя і Правобережжя

на користь Півдня. Цього не ста-лося, бо підпорядковане Москві партійно-державне керівництво УСРР не піклувалося про влас-них громадян. Головним своїм за-вданням воно вважало постачан-ня хлібом промислових центрів, особливо в центральній Росії, а також голодуючих Поволжя.

Військові підрозділи перекри-ли всі шляхи, що зв'язували пів-нічні області з південними. Про-довольство, яке будь-хто пробував перевезти на південь своїм роди-чам чи на продаж, - конфісковувалося. Незважаючи на неврожаї, у південних губерніях тривали хлі-бозаготівлі. У першому півріччі 1921 р. з Миколаївщини було ви-везено 1,4 млн пудів хліба за допо-могою «надзвичайних методів», тобто шляхом жорстокого насиль-ства. У другому півріччі передба-чалося зібрати ще 5,1 млн пудів. Розмір продподатку з України на голодний 1922 р. планувався над-мір високий - 95 млн пудів, з яких на кінець листопада було зібрано всього 80,6 млн. Жодна з голоду-ючих губерній України не була звільнена від податку. Це ви-кликало величезні жертви: за приблизними оцінками вчених, 1,5-2,0 млн чол. померлих.

А в цей час з голодуючих рай-онів Поволжя, Казахстану й Ура-лу в Україну, в тому числі й у пів-денні її губернії, йшли ешелони з переселенцями. У 1921-1922 pp. загальна їхня кількість станови-ла майже 440 тис. чол.

Лише після багатьох звернень керівників УСРР на початку лі

та центр дозволив Наркомпроду УСРР залишати в Україні всі зі-брані тут пожертвування, а також не вивозити в Росію продовсльчі вантажі. З другої половини 1922 р. допомогу голодуючим України (в обмежених розмірах, бо левова частина її йшла в Росію) почала надавати міжнародна організа-ція — Американська адміністра-ція допомоги (АРА). Ціною ней-мовірних зусиль селянство Півд-ня України весною 1922 р. засіяло поля. Однак голод не був ліквідо-ваний. У вересні 1922 р. у Харкові конференція представників го-лодуючих областей України кон-статувала, що «становище п'яти голодуючих губерній України ду-же важке і не можна сподіватися на поліпшення у майбутньому ро-ці». Центральну комісію допомоги голодуючим (Помгол) при ВЦВК ліквідовано 20 вересня 1922 р. - у Росії на той час потреби в її діяль-ності справді вже не було.

Але в Україні селяни все ще вмирали з голоду. Голод тут був ліквідований лише в 1923 р.

Голод і церква. Конфлікт із церквою

Атеїстичне керівництво держа-ви і більшовицької партії скорис-талося голодом 1921-1923 pp. як зручним приводом для посилення репресій проти духовенства. Роз-горнулася широка кампанія вилу-чення коштовностей із храмів і

культових споруд для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духовенство здебільшого погоджу-валися пожертвувати частину скарбів у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передавати державі культові предмети, твори мистецтва, які безпосередньо сто-сувалися богослужіння. Державні ж органи брутально ігнорували ці настрої служителів церкви і ми-рян. Саме державою було спрово-ковано більшість конфліктів між духовенством і тими радянськими чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Відбували-ся арешти і навіть розстріли свя-щеників і віруючих. До нещадного придушення опору духовенства закликав більшовиків В. Ленін. У листі до членів Політбюро ЦК РКГЦб) від 19 березня 1922 р. з грифом «цілком таємно» він за-кликав: «Чим більше число пред-ставників реакційного духовенст-ва і реакційної буржуазії нам (...) вдасться розстріляти, тим краще». Терор щодо духовенства посилю-вав соціальне напруження в сус-пільстві.

Таким чином, на початку 20-х років радянське керівництво від-мовилося від «воєнного комуніз-му», впровадивши нову економіч-ну політику. Це був половинчастий крок, який, істотно розширивши рамки економічної діяльності на-селення, майже нічого не змінив у політичному ладі країни.