організованості, вміння контролювати себе та виховувати свідому дисципліну в інших. Кожен вчитель в період німецької окупації мав пам’ятати, що “на оновлених українських землях він повинен виховувати нове покоління, дисципліноване, здібне до громадського життя та сильне духом” [16].
Головною організацією, яка мала сприяти дисциплінованості молоді в період німецької окупації, була “Виховна Спільнота Української Молоді” (ВСУМ) з центром у Львові, яка продовжувала діяльність неіснуючого тоді “Пласту”. Організація була хоча і толерована, але не офіційно дозволеною німцями. ВСУМ існувала в різних школах Галичини і свою діяльність погоджувала з референтом молоді у Львові. Слід відзначити, що діяльність ВСУМ була близькою до діяльності ОУН. Зокрема, учні Т. Семеген, Я. Флис, Л, Зорій, Крушельницький, Дякон вступили до УПА [10, с. 294].
Українська громадськість, яка спочатку обурювалась тим, що німецька влада дозволила відкрити тільки 10 гімназій, вищі школи заборонялись, врешті зрозуміла, що існують важливіші питання шкільництва. Зокрема, основною проблемою стала опіка над учнями. Зокрема, Станіславський батьківський кружок при УОК в 1943 р. влаштував в Карпатах вакаційні оселі для шкільної молоді віком від 7 до 20 років. Для хлопців оселі влаштовувалися в липні, для дівчат – в серпні (в кожній по 200 осіб). Всі учасники поділялись на три частини: одна частина проживала в оселях безплатно, друга – з оплатою 50 злотих місячно, третя – по 100 злотих. До осель приймались учні, які були членами ВСУМ. Безплатними місцями користувалися діти, батьки яких загинули на війні або були депортовані більшовиками, а також учні, батько або мати яких працювали в Німеччині. Напівплатними місцями користувались діти вдів, а також учні, батьки яких працювали на посадах учителів, урядовців, державних робітників [11]. З ініціативи і заходом Союзу батьківських кружків усіх українських шкіл Станіславівського округу, головою якого був п. Самоверський, створено “Домівку учня” з бібліотекою і читальнею. Кухня “Домівки” видавала сніданки, обіди й вечері 800 учням за дрібною оплатою. Бідніші учні отримували їх безплатно, зате допомагали в навчанні менш здібним товаришам. Відкриття “Домівки учня” в Станіславові відбулося 19 вересня 1943 р. в присутності єпископа І. Летишевського, прелата М. Луцика, посадника Голембйовського, голови Союзу громад Яшана. Від президії УЦК громадськість Станіславова вітав керівник Відділу молоді професор З. Зелений. Між виховними установами відзначався також Інститут для дівчат (фундація Т. Білоуса в Коломиї), відкритий 30 травня 1943 р. [20, с. 357].
Незаперечною умовою досягнення успіхів у навчанні і вихованні кожної школи, так само, як і родини, є неперешкоджувана зовнішніми подіями, спокійна і врівноважена атмосфера праці. Однак, в умовах війни, шкільна молодь була постійно насторожена враженням терору, бо окупанти часто здійснювали облави. Здатних до праці, в тому числі й учнівську молодь, силою відправляли на роботу в Німеччину. Ці обставини створювали “настрій загального поденервування, непевності та страху перед завтрашнім днем” [10, с. 296].
Підлітків 14 – 16 років, що не відвідували ніяких курсів, збирали у групи для обов’язкової роботи і також відправляли в Німеччину. Відомими є випадки, коли в окремих таборах перебували діти без батьків віком від 4 до 15 років, де вони страждали від голоду і при цьому їх привчали до злочинності. Інколи діти, молодші 14 років, працювали на різних роботах більше десяти годин на день [17, с. 270]. Знаючи про такі непоодинокі факти, зрозуміло, що учні народних шкіл не могли нормально і спокійно вчитися. В таких умовах вчителям і батькам доводилося стримувати дітей від злочинності і заохочувати їх навчатися. Розум і врівноваження мусіли постійно приборкувати вибух якогось явного спротиву з його не передбачуваними наслідками як для самої молоді, так і школи та батьків.
Таким чином, в 1941 – 1944 роках на західноукраїнських територіях українська школа організовувалась на зразок німецької. Вона зобов’язувалась позбутися всього, що б нагадувало про “більшовицький режим” і визнавати німецьку культуру, щоб, таким чином, досягти здійснення “нового ладу” на захоплених окупантами територіях.
Навчання в народних школах тривало сім років, а також, всупереч німецькій освітній політиці, що не передбачала створення на окупованих землях середніх загальноосвітніх та вищих шкіл, українці домоглися відкриття 10 українських гімназій. Програми навчання в цих закладах, за вказівками влади, не перевантажувались навчальними дисциплінами. В більшості випадків, вони розроблялись українськими вчителями, що давало змогу вносити в їх зміст національний характер. Важливим було не тільки те, щ навчання проводилось рідною мовою, а й з’явилась можливість виховувати молодь в національному і релігійному дусі, оскільки німецька влада особливо не втручалась у внутрішні шкільні справи. Зрозуміло, що це не відповідало реальним потребам українців, однак відчутно впливало на підвищення освітнього рівня населення, що створювало відповідний ґрунт для піднесення національної культури.
Центральний Державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО). – Ф. 3833, оп. 1, спр. 1.
Там само. – Ф. 3833, оп. 1, спр. 31.
Там само. – Ф. 3959, оп. 2, спр. 69.
Державний архів Волинської області (ДАВО). – Ф. Р-87, оп. 1, спр. 1.
Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО). – Ф. Р-38, оп. 1, спр. 1.
Там само. – Ф. Р-38, оп. 1, спр. 2.
Там само. – Ф. Р-56, оп. 1, спр. 2.
Державний архів Львівської області (ДАЛО). – Ф. Р-8, оп. 1, спр. 1255.
Державний архів Тернопільської області (ДАТО). – Ф. Р-204, оп. 1, спр. 128.
Альманах Станіславівської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. – 959 с.
Вакаційні оселі для шкільної молоді // Станіславівське