Село Боднарів розкинулося серед мальовничої прикарпатської природи. Майже по середині села протікає ріка Луква з притоками, яка бере свій початок в селі Луквиця, що в Карпатах і вливається до повноводного Дністра в княжій столиці Галич.

Ріка Луква має довжину 70 км. Загальна водозабірна площа сягає до 368 км2. Протікає більш спокійною течією, але паводки на них повторюються дуже часто, особливо влітку. Долина ріки глибока і вузька, схили круті, порізані ярами і покриті чагарниками і лісом. В межах села Луква протікає майже 5км.

Загальна площа землі Боднарова – 13,66 тис. кв. м. Рельєф села – височинний. Зі всіх сторін села обтікає лісова смуга, а в далечині видніє Чорний ліс.

Історія села сягає в сиву давнину. В писемних документах перша згадка про Боднарів засвідчується 1442 роком. Минає 560 років від часу відомої битви наших предків з ордою татар під Боднаровом. Ось як подає цю битву багатотомний енциклопедичний “Словник географічний Королівства Польського та інших країв Слов’янських”: “Боднарів відомий битвою з татарами у 1442 році, які під час перебування короля Володислава Варненьчика в Угорщині, спустошили Русь Червону аж по Львів, намагаючись взяти це укріплене місто. По дорозі із великою награбованою здобиччю та жиром до 10 000 дівчат та юнаків їх наздогнав під Боднаровом глинянський староста Віндика і після затятої битви розгромив ворога поголовно”.

Але заснування села сягає це пізніших часів, ніж це зафіксовано в історичних документах. Княжа столиця Галич потребувала у свій час людей різного фаху і вони довели навколишнім селам і містечкам назви. Село Боднарів, ймовірно, заснувала людина, що носила прізвище Бондар.

Щоправда, можливо, Бондар це не прізвище (прізвисько) засновника, а назва його за професією, яка позначає майстра, ремісника, що виробляє діжки, бодні, коновки та інший дерев’яний посуд.

В цьому “Словнику” повідомляється, що Боднарів посіває орних грунтів (в моргах) – 127, лук і городів – 93, пасовиськ – 30, лісу – 13. селянам належало орної землі – 905 моргів, лук і городів – 798, пасовиськ – 148, лісу – 51. Грунти лісові, глинясті, мокрі, важкі для обробітку і маловрожайні. Зате має відмінні пасовиська, багаті на різне буйнотравя. З огляду на це тут вирощують багато худоби.

Село перетинає надвоє кам’яний гостинець з Тисмениці (1143 р. з.) до Калуша.

З XV століття кримські татари вели постійні напади на українські землі. В 1498 році татари спустошили Прикарпаття і Поділля і захопили в полон 100 тисяч людей. Більше двох століть велась постійна боротьба із татарами і польською шляхтою.

В 1648 р. почалась визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького і походу гетьмана на Західну Україну. В той час на Галицькій землі полковник Семен Височан підняв народ на повстання проти польських гнобителів.

В історичних дослідженнях засвідчується, що батько Семена Височана, Гнат Височан (дати народження і смерті невідомі) народився в с. Вікторові. Десь у 1609 р. заснував село Слободу Височанську (тепер село Височанка Галицького р-ну), але через цькування галицького старости змушений був покинути його і поселитися у Боднарові (тепер Калузького р-ну), де заснував бровар і корчму “Чого плебеям забороняють коронні права”.

Тут, маючи “спосібних і багато людей, на це приспособлених”, Гнат Височан успішно переслідував татарські загони, звільняв бранців і відбирав у них здобич. Це принесло йому широку популярність, а його двір за селом Боднаровом, “за рікою між лісом”, став своєрідною військовою фортецею. Тому не випадково польська шляхта скаржилась, що Гнат Височан “жодної зверхності над собою не хоче мати і взагалі вольносіт собі навіть більші, ніж шляхетські, присвоїв”.

У Слободі Височанській, або, що більш ймовірно, у Боднарові народився син Семен (Сем, Сень) (р. н. невід. – приблизно 1666), про якого вперше згадується у 1626 році. В той час йшла постійна боротьба із шляхтою і татарами і була доброю школою для молодого Семена Височана. Один з істориків пасив: “Семен Височан більше від інших здібний і щасливий, і йому вдалося зробити більше від інших”, а тому він “вождь повсталого ???!”.

Повстання народу не втихало. Центром його стало місто Отиня, а охопило воно Товмацьке (тепер помилково Тлумач) староство, Обертинщину і Заболотівщину.

У кінці 1648 р. під владою Семена Височана була більша ??? Галицької землі, а його армія, створена завдяки “незвичайній енергії і організаторським талантам Височана”, нараховувала 15 тисяч воїнів. Найбільшим успіхом С. Височана було здобуття найсильнішого тоді на Прикарпатті Пнівського замку.

В грудні 1648 року армія Б. Хмельницького покинула Західну Україну. Семен Височан власними силами намагався зупинити наступ польсько-шляхетського війська, але під натиском переважаючих ворожих сил відступив на Правобережну Україну.

Наступну документальну згадку про Бондарів знаходимо у листі-скарзі польського маршалка Роха Яблонського і ченців французького ордену з Галича від 11 вересня 1725 року до Львівського греко-католицького єпископа Атанасія Шептицького.

Позивачі вимагали зруйнувати новозбудовану Боднарівську церкву, оскільки в селі на землях галицьких ченців була вже стара церква, яка повністю перейшла в їхню власність і фактично стала костелом.

Проте громадяни Боднарова зуміли в 1725 році відстояти церкву і стати на заваді поширення латинського обряду на все село та цілу округу.

Парохом у цей складний період історії села був священик Стефан Рошкевич, два сини якого навчалися в середині 1700-х років у Львівській дієцезальній семінарії. Василь Рошкевич закінчив клас риторики в семінарії і після висвячення 15