небо було сповнене говором жайворонків, я прибув поїдзом до Боднарова, до читальні. Це була неділя зараз із полудня. Сходячи шляхом до села, думками я вернувся до вчасної весни 1915 р. У Боднарові стояв тоді Кіш УСС. Уся канцелярія Коша містилася в гарному мурованому “Народному Домі”. Тут при вході до цього будинку були вивішені блакитні з жовтими написами таблички: “Управа канцелярії Коша УСС”, “Евіденційна канцелярія”.
В дальшому описує М. Островерха ??? новобранців до УСС.
ІІ. Австрійський період
1772-1918 рр.
З 1772-1918 рр. Галичина перебувала під владою Австрії.
Австрія в 1782 році скасувала кріпацтво, залишивши тільки панщину, себто таку залежність, коли селянин мусив ще кілька днів у тижні працювати на панських полях. У ті часи перший раз повіяло в усій Європі духом свободи.
В 1848 році скасована панщина, а через п’ять літ після смерті М. Шашкевича утворилася у Львові перша українська культурно-політична організація “Руська Рада”, яка заявила себе українською організацією і одноголосно вирішили, що їхньою мовою буде чисто народна українська мова Шашкевича.
В 60-70 рр. у Львові була засновано проствітньо-культурне товариство “Просвіта”, яке зразу почало створювати свої філії в повітових містах та селах у вигляді читалень. Заснування читальні “Просвіти” в селі Боднарові датується 1897 роком. Про перші роки існування сільської “Просвіти” знаємо те, що першим її головою був господар Григорій Луцький (1857-1937). Завдячуючи активній культурно-освітній діяльності “Просвіти” та її першого голови 12 квітня 1904 р. в Боднарові повстало товариство “Сокіл”. З його членів вийшло чимало Січових Стрільців, які відзначилися у визвольних змаганнях 1917-1920 рр.
В 1915 р. в Галичині утворилася Головна Українська Рада, яка закликала українських юнаків стати в ряди Української Самостійної держави.
Добровольцями в УСС з села Боднарова пішли молоді юнаки: Іван Ніщинський, Василь Топольницький, Теодор Дрогомирецький та інші.
В 1912 р. заснована Кооператива Господарсько-Споживча Спілка “Згода” в селі Боднарові. Головою її став Іван Дяченко. В управі кооперативи були: Петро Дрогомирецький – книговодець, Дмитро Луцький – касир. Крамарі: Дмитро Топольницький, Іван Куцела, Микола Жураківський.
1912 року утворено Районому Молочарню. Директором був Осин Шумський. В 1928 р. засновано товариство “Сільський Господар”. В тому ж році заснована каса Ощадно-Кредитова Спілка “Самопоміч”. Головою був Михайло Ліщинський.
Товариство “Просвіта” гуртувала і пригортала до себе молодь і старше покоління. Просвітницьку діяльність цієї організації серед вселян можна ще оцінити і за кількістю учнів в Станіславівській гімназії. Оу списках гімназійних журналів знаходимо прізвища учнів з Боднарова:
Дяченка Миколи, Шумського Осипа, Дяченка Михайла, Луцького Олександра, Бродовича Лева та інших.
Окремої уваги заслуговує діяльність “Просвіти” села Боднарова 20-30 років нашого століття. В цей час в селі крім “Просвіти”, існувало багато інших культурно-освітних установ, зокрема “Рідна школа”, “Союз Українок”...
В 1903 р. Шкільна Крайова Рада в Галичині перейменувала 1-класну школі в Боднарові на 2-х класну ??? (Змішана). Директором школи був Йосиф Яцожинський.
Після перепису 1910 р. число населення в селі Боднарові становить 1885 чол. Велике значення для українського життя мало створення в 1885 році греко-католицької Станіславської єпархії.
З 1 січня 1919 року Станіславів був столицею Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), проголошеної 13 листопада 1919 р.
В Західно-Українській Народній Республіці виходило 37 газет і журналів, в тому числі у Станіславові – 13.
Проводилась українізація шкіл, навчальних закладів і відкриття гімназій.
Жваве громадсько-політичне і культурно-освітнє життя в краю було перервано наступом польської та румунської армій. Під переважаючими силами польських військ генерала Галлєра уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станіславів і з Українською Галицькою Армією (УГА) відступив за Збруч.
Ці чотири з половиною місяці стали важливою віхою в історії Станіславова.
В кінці травня 1919 р. Галичину заграбали поляки, яків встановили колоніальний режим. Галичина стала називалися Малопольщею.
ІІІ. Польський період
1921-1939 рр.
В 1921 році місто Станіславів стає адміністративним центром воєводства, до якого входять повіти.
Село Боднарів належить до Станіславівського повіту. Трудове населення зазнавало політичного і національного гніту. За найменшу провину українців звільняли з праці. В список “політично-неблагонадійих” в повіті залізничників в 1924 році було занесено 1847 чоловік, частину з яких звільнили з роботи.
Польські власті вживали різних заходів, щоб витіснити українців і з промисловості, торгівлі, з усіх галузей суспільно-політичного життя.
Окупаційна адміністрація з дозволу уряду вела політику окатоличення і ополячення українського населення. Ще до І-ої світової війни ініціатором окатоличення в селі Боднарові був римо-католицький священик Ян Непомуцин, який похований на сільському цвинтарі. Політика окатоличення і полонізації викликала в українського народу недовіру до поляків.
Шляхетські колонізатори забороняли вживання української мови в усіх ланках адміністративно-державного апарату, обмежували діяльність прогресивних культурно-освітніх закладів, закривали українські школи. Так, після проведеного в 1925-1926 роках так званого шкільного плебісциту, з 62 державних українських шкіл в Станіславівському повіті залишилося тільки 10, а решта було перетворено на польські. В Станіславові було 6 державних гімназій, з них 3 польські, лише по одній мали українці, євреї, німці. Було ще ряд приватних гімназій і шкіл. Всього в місті, крім гімназій, було 18 шкіл і одна духовна семінарія.
З села Боднарів в період з 1925 по 1939 рр. вчилися ??? студентки.
В університеті студіювали Михайло Дяченко, Олександр Луцький, Василь Бродович. В академії – Микола Дяченко.
В 1933 р. в Боднарові утворена 3-х класна школа. Директором школи була Божеслава Ляуруківна. В тому ж році заснована 1-класна польська школа. Після смерті Б. Ляуруківної директору школи в 1936 р. став В. Пенцак. По його смерті директором був М. Сороканюк.
В 1934