Третій наказ: “Жінок з дітьми відправити додому, чоловіків направити на ремонт гостинця”.

Всевишній Господь вислухав благання і молитви, відвернув страшну трагедію і врятував життя людей.

По всій Галичині розпочався жахливий кривавий терор. Скрізь провадились масові розстріли мирного населення, зокрема єврейської національності українського опору, полонених.

На території України було знищено близько 3 мільйонів 200 тисяч мирних жителів. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів смерті, 50 гетто. До Німеччини вивезено близько 2 мільйонів 250 тисяч чоловік.

Визволення Івано-Франківщини від фашистських окупантів почалося з березня 1944 року. 13 березня розпочався наступ військ світської армії.

27 липня 1944 року Станіслав було звільнене від німецьких загарбників.

За роки війни Україна зазнала величезних втрат і збитків. Більше 5 мільйонів українців загинули, майже половина промислових підприємств було зруйновано. Страшних втрат зазнали пам’ятки культури.

VI. Радянський період.

1944-1990 рр.

Після війни відновивши свою владу в Україні, більшовики ще настирніше взялися за знищення національного життя України. Переслідування зазнала інтелігенція. Українська Греко-Католицька Церква (1946) була приєднана до російської Православної Церкви, а священиків вивезли до Сибіру.

Провадились масові репресії і почали здійснювати русифікацію та совєтизацію економічного і культурно-громадського життя.

Поступово господарство відбудовувалося. Оновлюються селища і села Прикарпаття.

В селі Боднарові збудований льонозавод Калузького комбінату (директор В. Власик), в якому працює понад 200 робітників. Утворений Калузький звірорадгосп (директор П. Лаврик). Побудовано для робітників заводу житлові будинк. Реконструйовано збудований ще до війни будинок, в якому утворено 10-річну школу. Директором школи став Василь Бойчук. Побудовано будинок під сільраду і пошту. Почав працювати новозбудований клуб.

Народ був зайнятий працею і чекав якихось суттєвих перемін на краще та марно. Настала колективізація.

В Боднарові (рішення Галицької районної ради №48 від 17 липня 1950 р.) засновано колгосп. Люди свідомі рабської праці у колгоспах чинили шалений опір проти його заснування. Настали утиски, переслідування і арешти. Почали вивозити селян в Сибір. Не обминули село Бондарів. На заваді здійснення їх сатанинських планів переселення галичан до Сибіру стала героїчна боротьба ОУН-УПА.

Після смерті кривавого вождя Сталіна зміцнювалася комуністична імперія зла – Совєтський Союз, і народний добробут не стільки реально зростав, як був штучно вдаваний.

Промисловість не могла забезпечити потреб в одязі, взутті, меблях, інших товарах. Торгівля не розвивалась.

В Боднарові був тільки один сільський магазин.

VII. Україна йде до волі.

Найбільш кричуще криза політики совєтської імперії проявилась з катастрофічним вибухом на Чорнобильській атомній станції. Певний час від України і усього світу компартійне керівництво приховувало жахливу правду про цю страшну катастрофу. Люди не вірили їхнім запевненням, що нічого страшного не сталося, ширилися панічні чутки. Від радіації постраждала значна частина України та сусідніх країн.

Комуністична система доживала останні свої роки. Партія під тиском знизу змушена була дозволити засновувати незалежні газети, випустити з в’язниць більшість політичних в’язнів, санкціонувати перші мітинги і демонстрації.

У цей час з’являються нові українські організації, які почали боротися за звільнення України, за створення і розбудову незалежної української держави з власною національно армією, власними грошима. Спочатку виникло Товариство української мови ім. Тараса Шевченка (ТУМ), Українська Гельсінська Спілка, потім Народний Рух України (НРУ), УХДП “Меморіал”, різні партії національно-демократичного характеру.

Щораз більше по містах і селах Прикарпаття створюються нові організації.

В селі Боднарові вкінці 1989 р. з’явилися осередки Товариства української мови ім. Тараса Шевченка “Просвіта” (голова Іван Бережницький) та Народний Рух України (голова Микола Куцела).

Уже простелюється шлях до нашого духовного і національного Відродження. Повстають пам’ятники, обеліски, будуються храми. Коштом громади села Боднарова збудований пам’ятник Тарасу Шевченку. Відкриття пам’ятника Кобзареві відбулося 9 березня 1990 року.

Пам’ятник Тарасу Шевченку освятив парох села Боднарова отець Ярослав Підлуський. На відкриття пам’ятника були представники з Івано-Франківська від обласного Товариства української мови ім. Тараса Шевченка “Просвіта” Петро Арсенич і Володимир Топольницький. Від обласної організації історико-просвітницького товариства “Меморіал” – Володимир Вербовий. Участь у відкриттю пам’ятника брала численна громада села, гості з довколишніх сіл, міста Івано-Франківська і Калуша. Майоріли національні синьо-жовті прапори. Співав місцевий хор. Були декламації і виступи.

Багато сліз, страждань принесла війна: гинули люди, горіли села, палала земля... Згоріли дощенту в селі 1944 р. також дерев’яна церква й дзвіниця. А в церкві Введення Пречистої Діви Марії, збудованій у 1852 році молились три покоління боднарівців.

Десятиліттями мріяли у Боднарові віруючі Української греко-католицької церкви спорудити новий Божий храм.

Уже в перші післявоєнні роки (1944 р.) громада хотіла побудувати новий храм. Вже й лісоматеріал частково був завезений, але сили войовничого, безбожного атеїзму й думати не дали про його зведення.

Пройшли роки... Простелився шлях до нашого національного і духовного Відродження. І не забулась дорога до храму Божого.

В кінці 1989 року виготовлено проект на будівництво церкви, авторами якого стали лауреати Державної премії України архітектори Леонід Попиченко і Григорій Будзик.

Будівництво храму та інтер’єру ведеться під безпосереднім керівництвом Григорія Будзика, який прагне вкласти свій довголітній архітектурний досвід у будівництво церкви. На його рахунку це перша із п’яти подібних споруд, що будуються ним в селах області.

Громада села вибрала поміж себе церковну двадцятку (голова Ярослав Туз, потім Петро Ліщинський), на плечі якої лягла координація зусиль парохіян та чимало іншої праці.

В березні 1990 року виконано земельні роботи. Наріжний камінь освятив 2 червня парох Боднарова отець Ярослав Підлуський.

Ще до будівництва храму були зібрані перші грошові лепти. Громада села продовжує жертвувати гроші. На будівництво церкви виділила матеріальну