В 1933 р. почалась друга хвиля терору на тлі страшного голодомору в Україні.

Десятки документів характеризують методи хлібозаготівель взимку 1932-1933 рр.

Знущання над селянами, подвійні обшуки з щупами, конфіскація зерна, одержаного на трудодні та інше. Конфіскація будь-яких продуктів (картоплі, мяса, хліба тощо) заготовлених селянами до нового врожаю стало звичним явищем.

В Незалежній Україні вийшла в світ книжка “Колективізація і голод на Україні 1932-1933 рр.”

В цьому збірнику документів і матеріалів чітко висвітлюються процеси, що відбувалися в українському селі в ході здійснення насильницькими методами суцільно колективізації і призвели до страшного голодомору в Україні.

Поет Михайло Дяченко читав з газет “Новий час”, “Народна справа” та інші про події в Галичині й світі. На знак протесту проти голодомору в Україні в 1933 році Микола Лемик – член ОУН вчинив замах на радянського консула у Львові А. Майлова.

Через рік в 1934 р. Григорій Мацейко вчинив атентат на польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького у Варшаві на знак протесту проти “пацифікації” на Волині і порушення законних прав українського народу.

В той час ОУН стає на революційний шлях боротьби. Почалась хвиля арештів. Степана Бандеру, судили як керівника ОУН. І цей процес він використав для того, щоб довести світові справедливість боротьби українського народу за своє визволення. Степана Бандеру засуджують до смертної кари, однак через амністію вирок замінюють на довічне ув’язнення. Судили багатьох членів Проводу ОУН на різні строки ув’язнення серед них Олександра Луцького з Боднарова, який відсидів у в’язниці в Калузькій Березі до вересня 1939 року.

“СВЯТО МОГИЛ”

по всій Україні розкидані могили наших Героїв і мов рідна мати тулить їх до себе наша свята українська земля просякнута їхньою кров’ю.

В дні Зелених свят, з вдячністю, подивом і пошаною лине думка кожного Українця до могил Героїв і борців за волю України.

В ці дні, коли тернистий шлях історії українського народу, від смерків далеких століть аж до сьогоднішніх днів, оживає незабутніми, дорогими тінями, всі прийшли поклонитися нашим Героям.

У день Свята Могил український народ маніфестує єдність із княжими дружинниками, козацтвом, гайдамаками, січовими стрільцями, героями Крут і Базару...

Герої залишили великий заповіт. Він досі не довершений. Життя дає щоденну нагоду і можливість класти нашу цеглинку під цю будову, коли їм це довелося закінчити. Пам’ятники героїв і їхні могили мусять дати силу йти їхнім шляхом.

Для вшанування пам’яті Січовим Стрільцям на їх могили зложити свій доземний уклін виїзди в Станіславів члени Товариства “Сокіл” з Боднарова. Разом з соколами їхали возами члени “Просвіти” і ми з татом.

Пам’ятаю, мені тоді здавалось, що це була колона возів, а насправді возів було 4-5.

На першому возі їхали члени ОУН Олександр Луцький і Михайло Дяченко. Поруч з ними на возі сидів четар соколів Дмитро Куцела. В с. Майдані не доїжджаючи до залізничного моста був польський постерунок. Біля нього наш “транспорт” зупинили. Коло першого воза стояли два поліціянти з карабінами на плечах і вели гостру розмову з нашими провідниками. Ми всі були стривожені і не знали, що буде далі... Довго нас тримали. Відпустили. Наші провідники нам сказали, що поліції нас затримали, бо їм з політичних причин “Не подобалися” обведені терням, прибрані синьо-жовтими і жалібними стрічками ялинові вінки. Приїхали в Станіславів. Тут на святі взяли участь в поході соколи, просвітяни, чисельна молодь з покладанням вінків на могили Січовим Стрільцям. Відбувся урочистий молебень з проповіддю в присутності великого здвигу народу. Майоріли національні синьо-жовті стяги. Були патріотичні промови, співали стрілецькі пісні, в яких відчувалося живий подих національного Відродження.

В святі взяли участь хори з сіл: Угорники, Хриліна, Дрогомирчан і Павелча (нині Павлівка).

Щорічне свято на могилах Героїв Українських Січових Стрільців з переглядом зборових сил і національні зрілості українського народу. Герої не вмирають. Вони живуть у чинах мільйонів згуртованих однією думкою, з’єднаних однією волею, одним святим почуттям.

ТОВАРИСТВО “СОКІЛ”

Товариство “Сокіл” засновано 1904 року. Члени “Сокола” в неділю і свята співали в церковному хорі. Після полудня збиралися в читальні “Просвіти” і на площі в одностроях виконували вправи на слова сокільського гімну:

Соколи, Соколи ставаймо в ряди!

Нас поклик “Бодрімось” взиває.

В здоровому тілі здорова душа,

Де сила, там воля витає...

Після вправ марширували гостинцем з піснею: “Гей, там на горі Січ іде...”

Четарем соколів був Дмитро Куцела. “Сокіл” в літній час організовували в селі фестони, на які збиралися багато молоді. Брали участь в Шевченківських святах, змаганнях в своєму і других селах: Вікторові, Ямниці, Медині... Соколи входили до сільського товариства копаного м’яча.

Під час Великодніх свят в церкві у Велику П’ятницю і Велику Суботу соколи у вишиваних сорочках із національними синьо-жовтими прапорами з жалібними стрічками тримали почесну варту біля ПЛАЩАНИЦІ ІСУСА ХРИСТА.

В житті “Просвіти” соколи брали участь в самодіяльному драматичному гуртку. Всі заходи Товариства “Сокіл” мали велике патріотичне виховання.

Головним гаслом соколів було:

“В здоровому тілі – здорова душа” та клич “Всі за одного, один за всіх!”. Соколи мали свій декалог, який говорив, що члени “Сокола” повинні бути свідомими і дисциплінованими громадянами української нації, мають плекати культ національної єдності. Вони мали в собі патріотичний дух, почуття вільної людини, яка понад усе цінитиме свободу.

Своєю історією