СВЯТО МОЛОДІ

З ініціативи Філії Товариства “Просвіта” і “Сокіл” в Станіславові відбулося 8 і 9 червня 1935 року Окружний Конгрес Молоді, який назвали “Святом Молоді”.

З Боднарова на Свято Молоді їхали Соколи і члени товариства “Просвіти” різним транспортом. Ми з татом їхали возом.

Свято тривало два дня: 8.06.1935 – в залі “Сокола” вул. 3-Мая (нині вул..М. Грушевського, 18) по програмі: відкриття свята, привітання, реферати, дискусії.

9.06.1935 р. (неділя) Свято Молоді відбулося на площі Каси Ощадностей (нині стадіон “Рух”). Квитків на свято як таких не було. З нагоди свята видані були відзнаки з написом “Свято Молоді” 1935 рік. Це й був “квиток” вступу на свято.

Програма: Полева Служба Божа, промови, дефіляда, рубанкові вправи, сполучені хори (жін. і муж.), масова інсценізація... Свято Молоді було дуже гарне, погода була чудова. В Святі взяла участь молодь зі всієї Станіславівської округи.

Мені запам’ятались рубанкові вправи Соколів. На площі майоріли національні синьо-жовті прапори. На кутах стояли духові оркестри з Станіславова, Крехівців, Вовчинець, Підгірки і грали сокільські та стрілецькі пісні: “Соколи, Соколи ставаймо в ряди!”, “Як з Бережан до кадри” та інші. Сотні і сотні Соколів в одностроях під один такт оркестр врівноважено виконували сокільські вправи. Виглядало дуже гарно, велично, організовано. Цього забути не можна.

Свято Молоді було пересвідченням молодого активу в окрузі в її згуртованості, організованості і самоусвідомлення на національному ґрунті.

АГРОНОМ-ІНЖЕНЕР МИКОЛА ДЯЧЕНКО

В кожну неділю і свята молитися до храму Божого кликали церковні дзвони. Молитися ішли брати Микола і Михайло Дяченки. В церкві Микола Дяченко займав почесне місце коло дяків. Мав гарний голос і майже кожної неділі біля тетраподу посеред церкви тримаючи в руках святу книгу читав “Апостола”.

Пам’ятаю, з яким глибоким натхненням Микола Дяченко читав-співав Апостола і його кожне слово було наповнене святістю. Його солов’їний голос, здавалось, до небес злітав...

Мені юному гімназистові іноді приходило на думку, чому агроном-інженер Микола Дяченко оминувся зі своїм покликанням саном священика. Він крім природного чудового голосу мав ораторські здібності і міг бути добрим духовним пастором. І, мимоволі забувалися слова нашого генія Тараса Шевченка: “У всякого своя доля і свій шлях широкий...”.

Микола Дяченко в житті був скромною, високо культурною, освіченою, інтелігентною людиною. Постійно носив білі окуляри, на обличчі злегка усміхнений, стрункий, середнього росту. Мав завжди поважний вигляд. В роках був молодим, але ходив з гуцульським інкрустованим топірцем, який можливо хтось йому подарував. Йому завжди були притаманні високий патріотизм, професіоналізм та гуманність. Його добрі діла, чуйне ставлення до людей, щирість душі та відданість українській справі залишають світлий спомин у всіх, хто знав Миколу Дяченка.

1936 рік. Я вчився в Станіславській гімназії. Кожного дня з Боднарова доїжджав поїздом в Станіславів. Тоді агроном-інженер Микола Дяченко працював в Станіславові в Товаристві “Сільський Господар”. До праці постійно їхав поїздом в “шкільному” вагоні призначеному для учнів і студентів.

Пригадую собі, не доїжджаючи до станції Павелче, Микола Дяченко підходив ближче до вікна вагону і начебто когось виглядав... На станції в цей вагон входив його близький приятель і товариш Іван Стайничий. Він був головним редактором газети “Станіславівські вісті” і працював у Науковій Бібліотеці. У січні 1934 року в Станіславові заходом власника друкарні Степана Слюсарчука та Івана Стайничого створено видавництво український книжок “Універсальна бібліотека”. Першим випуском цієї бібліотеки було видання “Кобзаря” Тараса Шевченка.

У вагоні Микола Дяченко вів щиру розмову зі своїм приятелем Іваном Стайничим. Мені відчувалося, що вони були близькими однодумцями і їх єднала спільна ідея. Приємно було спостерігати за ними, коли вони вийшли з поїзду на ст. Станіслав і взявшись під руки, пішки йшли на працю на вул.. Голуховського (нині В. Чорновола).

Мені молодому гімназистові дуже хотілося в наших вчених брати собі приклад і йти в життя їхніми слідами.

В Галичині до 1939 р. було небагато української інтелігенції, але вони наполегливо і віддано працювали над піднесенням духу, моралі, освіти, культури народу і були справжніми носіями української національної ідеї.

МАНІФЕСТ ВОЛІ І ДЕРЖАВНОСТІ

30 червня 1941 р. було проголошено Акт про відновлення незалежності української держави.

Звістка про відновлення Української держави розлетілась по всій Галичині і далеко за її межами. По селах і містах проходили політичні маніфестації.

В Боднарові члени ОУН організували виїзд в княжу столицю Галич. На маніфестації їхали прибраними возами члени “Сокола”, “Просвіти” і ми з татом.

В Галич приїхали о 10 год. Рано. Свято відбувалося на площі біля р. Лукви. Була полева Служба Божа, яку відправляли три священики. Співали хори. Були присутні представники німецької адміністрації. Після Богослужіння відбулась велика маніфестація, в якій взяли участь мешканці Галича і довколишніх сіл Станіславської округи. Представник від Головного Проводи ОУН зачитав АКТ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

Опісля були промови і виступи. Потім відбувся загальний похід містом з національними синьо-жовтими прапорами. Співали українські патріотичні пісні. Маніфестацією керував член Проводу ОУН Володимир Пилипонько.

Акт про відновлення Незалежності Української держави був актом політичної зрілості та мужньої постави українського народу у важкий і вирішальний історичний момент.

ЛІТЕРАТУРА

Каталог річок України, стор. 44, таб. 7., 1960р.

Словник географічний Королівства Польського та інших країв Слов’янських – Варшава, 1880 р.

Тематизм греко-католицької Єпархії Станіславської – 1935 р.

Газета “Новий час”, 10 жовтня 1991 р.

Газета “Нова зоря”, ч. 21, 1993 р.

В. Полек. Тематизм. Публікації.

П.