Ракета чекістів освітила поле. Ворог бачить місцевість як на долоні. Там, пригинаючись, біжить повстанець. Весь вогонь направляють на нього. Вони вже давно полюють за цим повстанцем – “Сосною”. Він паде на землю, щоб більше не піднятися. Прощай, дорога дружино, діти, Україно! Друга ракета паде на стодолу того господаря, звідки вибігли повстанці. Стріха загорілася і вогонь перекинувся на сусідню хату, другу стодолу. Господарі вибігають з хат і біжать гасити вогонь, рятувати добро. Чекісти відкрили вогонь по беззбройних людях. Все поле освічене палаючими хатами. Надворі видно, як удень. Рев худоби, плач дітей та матерів, все перемішалося і нізвідки не чекати допомоги.

Чекісти радіють, що, нарешті, знищили невловимого “Сосну”. Підходить до нього сексот. “Ну, що, “Сосна”? Аж сьогодні не втік ти від мене, - злорадно посміхається. – А я так довго за тобою ганявся. Буде мені за тебе подяка від моїх господарів. Та ще й 30 срібняків завтра одержу. Беріть його і везіть до Болехова!”

Чекісти радіють. Село у траурі. Кілька господарів залишилися без даху над головою, все їхнє добро пішло з димом, а наступає зима. Де будуть жити малі діти? Чим перезимують маржину?

Викликали господаря і наказали запрягти коней, щоб завести вбитого “Сосну” до Болехова.

Кілька днів тримали чекісти “Сосну” на соломі під будинком КДБ, а пізніше вночі вивезли на Болехівський цвинтар і в рові загребли його змучене, скатоване, прошите кулями тіло.

Та добрі люди не дозволили, щоб собаки обгризли тіло патріотові Йосифові Яремку “Сосні”. По християнському обряду тайком у ночі похоронили українського патріота на цвинтарі рядом з могилами болехівців. Високу могилу не насипали, щоб ворог не дізнався, що тут покоїться повстанець "Сосна", який віддав своє життя за волю України.

І прийшов той час, коли дружина "Сосни" із своїми діточками висипали високу могилу, посадили квіти, встановили хрест березовий з написом: "Тут спочиває Йосиф Яремко "Сосна", який загинув у нерівному бою з московським окупантом 13.Х. 1948р. Вічна йому пам'ять".

Третій син Михайла Яремка Юрій до приходу других совітів помагав батькам господарювати, часто заходив до брата Юзя у кузню, помагав йому кувати вози, плуги, коней, а найбільше - був першим помічником у підпільній роботі в селі. Нікому так не довіряв "Сосна", як братові Юрію.

У серпні 1944 року більшовики зайняли Прикарпаття. Юрій Яремко покидає батьківську хату і йде до повстанців. Воював у сотні сотенного "Бея". Високий, фізично здоровий, поставний Юрій одержав псевдо "Олег", Всі роки перебування Юрія у сотні "Бея" він не раз визначався у боях з окупантами. Рейдувала сотня і він з нею по лісах Долинщини, Рожнятівщини. Калущини і Рогатинщини. Навідувалася сотня і в Стрийщину. Боялися совітські окупанти славних лицарів "Бея". Цей безстрашний патріот нищив ворогів, в Україні. Велику допомогу “Бей” надавав цивільному населенню. Слава про сотенного "Бея" лунала по всьому Прикарпаттю,

Перебуваючи на відпочинку, сотня "Бея" у селі Сарники Горішні Рогатинського району, Юрій Яремко "Олег" захворів на тиф. Повстанці змушені його залишити в хаті сільської патріотки, яка зробила все можливе, щоби врятувати повстанця. Ризикуючи бути заарештованою або вивезеною до Сибіру, вона переховує Юрія, нелегально дістає лікарство, лікує його. Тільки правдива патріотка могла так поступити, рятуючи зовсім незнайому їй людину.

Сильний організм Юрія "Олега", належний догляд за хворим патріоткою, зробив своє. За кілька тижнів Юрій прийшов до пам'яті, а ще через кілька днів він піднявся на ноги і почав цікавитися, як попав до тої доброї, щирої української сім'ї, хто його лікував і де його зброя. Дівчина йому все розказала. Тепер стало питання, як “Олега” захистити від злих очей чекістів і нестійких жителів села. Підпільна організація ОУН і його рятівниця подбали, щоб “Олег” одержав паспорт та інші документи. Цій добрій справі прислужився і голова сільської Ради Сарників Горішніх Михайло Жмурій. Для Юрія Яремка був вироблений паспорт на ім’я Грицька Хміля. Власником цього паспорта був переселенець із Закерзоння, якого комуністична влада Польщі згідно операції “Вісла” переселила на Рогатинщину у село Сарники Горішні. Поживши кілька місяців у селі, Грицько Хміль помирає, а його паспорт пригодився Юрію Яремко. Він, як Гриць Хміль, “переселенець” з Польщі оселився в селі Сарники Горішні, прописався в сільській Раді, а через деякий час одружився з своєю рятівницею. Про давнє минуле Юрія Яремка, а тепер Грицька Хміля у селі ніхто не знав, крім кількох осіб, звичайно, голови сільської Ради Михайла Жмурія. У рідному селі Юрія, крім сестри Олени та ще кількох рідних “Юрій загинув у Чорному лісі”, - так завжди пояснювала сестра Юрія Яремка Олена, коли хтось питав про долю брата. Вона добре знала, що чекає брата, коли дізнаються про нього чекісти. Були таємні зустрічі сестри Олени з братом Юрієм, але ніхто з чужих людей про це не знав.

Сім'я Хмелів жила у мирі і злагоді, хоч Юрій був у щоденній тривозі. Вона знала, що чекає Юрія, якщо викриють його давнє минуле. Але, слава Богові, ніхто його не турбував, а життя молодої пари йшло нормально. Юрій працював у колгоспі