і доглядав своє господарство, любив свою дружину, а дружина народила йому двох синів: Михайла Хмеля, Івана Хмеля і третю донечку Дарку Хміль. Батьки Хмелі гарно виховували своїх дітей, привчали до праці, шанувати батьків і ніколи не признавалися, що вони носять не справжнє прізвище, ніколи не розказували про бойовий шлях батька у сотні "Бея", що їхній батько не з Лемківщини, а з Бойківщини і прізвище не Хміль, а Яремко.
Таємницю своїм дітям відкрили аж після проголошення Вільної Незалежної України 24 серпня 1991 року. Кілька років збирався Юрій Яремко відвідати своїх рідних і рідне село. Уявляв собі, як то його земляки зустрінуть "померлого" повстанця. Готувався до тої зустрічі, але, на жаль, все були якісь перешкоди - треба закінчити весняні польові роботи, а там ще якісь причини. Найбільшою перешкодою була хвороба, яка почала його останніми роками мучити. Чекав на виздоровлення, але, на жаль, так і не піднявся з ліжка. Помер 1 жовтня 1993 року. Похований на сільському цвинтарі села Сарники Горішні.
Четвертий син Михайла Яремка Микола виховувався у батьківській сім'ї в дусі християнської моралі та патріотичному дусі. Великий вплив на формування його світогляду мала церква, Шевченківський "Кобзар", твори Андрія Чайковського, Богдана Лепкого, а також старші брати Юзьо і Юрій. Мріяв Микола стати вчителем, вчити дітей, виховувати патріотів України, А ще захоплювався різьбґярством, Навчаючись у Болехівській семирічці, він відвідує майстерню Черешнівського і у вільний від навчання час вчиться різьбити. Навчаючись мистецтву, він студіює Історію України М. Грушевського, праці Дмитра Донцова “Націоналізм” та іншу націоналістичну літературу. Тут його з іншими товаришами Миколою Шикором, Василем Гуком, Іваном Данковим прийняли в юнаки ОУН. Дружина Михайла Черешнівського Оксана Винник-Черешнівська проводить з молоддю вечори, присвячені історичним датам – смерть Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Василя Біласа і Дмитра Данилишина, Тараса Шевченка та інші.
Коли приблизився фронт до Карпат, Микола Яремко залишає майстерню Черешнівського і разом із своїми однодумцями в рідному селі бере участь у розброєнні мадяр, маганизує зброю, заготовляє продукти харчування для повстанських відділів, веде політвиховну роботу в сотнях, які вже в той . час діяли в Карпатах. Тут одержує, підпільну кличку "Орест". Коли совіти зайняли рідне село, Микола Яремко "Орест" покидає його і йде в гори до повстанців, щоб замінити різець різьбяра на автомат. Разом з Іваном Данковим провід ОУН посилає їх до підпільної друкарні. Свій хист різьбяра "Орест” віддає на боротьбу з окупантами. В підпільній друкарні разом з Іваном Данковим виготовляють дереворити, летючки, працює в редакції, яка випускала підпільну антибільшовицьку літературу. Місце знаходження підпільної друкарні, на жаль, до сьогодні нам невідоме. Ніхто не знає, де таяться архіви друкарні. Все це пропадає в підземеллі, в криївках. Ті, хто про них знав, відійшли у вічність і все те залишиться тайною нашої рідної землі, а інші матеріали десь хороняться під семи замками КДБ. Може колись історики схочуть віднайти ті матеріали, але, нажаль, прочитати їх вже буде неможливо.
Робота підпільної друкарні, її видання, мали великий вплив на населення Прикарпаття. Невтомна праця художників, поетів, журналістів піднімали національний дух і віру в майбутню перемогу ідей, за які боролися і гинули кращі сини та дочки українського народу. Робота підпільної друкарні в цей час робила більше, ніж відділи УПА. Народ читав, передавав матеріали з рук в руки, від хати до хати, народ вірив своїм героям - визволителям. Він знав, що прийде колись такий час, коли ненависний і кривавий ворог-окупант буде зметений з лиця землі і повстане на руїнах Вільна Незалежна Соборна Україна, а катів України жде кара і суд. Народ буде судити катів, як колись судили німецьких державних злочинців.
Микола Яремко "Орест" не дожив до тої щасливої днини, коли наш український прапор замайорів в столиці України Києві, коли наш народ став вільним господарем своєї землі. Збулися його заповітні мрії, за які боровся і віддав молоде життя юний патріот, член ОУН і воїн УПА Микола Яремко “Орест”. Загинув 12.ІІ.1948 р. Місце поховання невідоме.
Дочка Михайла Яремка Розалія "Ростислава” 1922 року не відставала від своїх братів. Вона їм помагала у підпільній роботі, проводила виховну роботу серед молоді села, виконувала доручення своїх зверхників. За її патріотизм, відданість ідеї боротьби за визволення України від окупанта Розалію Яремко "Ростиславу" прийняли в жіночу сітку юнацької організації ОУН. Вона користувалася серед молоді села великою повагою і довір'ям. Розалію обирають станичною жіночої сітки ОУН. Працюючи станичною, вона завжди старається держати зв'язок з молоддю, вселяти віру в перемогу ідей, за які борються і гинуть патріоти України. Взірцем служіння своєму народу в Розалії герої Маківки Софія Галечко, Степанівна, а також незламна Ольга Басараб, О. Теліга.
Не судилося дожити Розалії до дня, коли воскресла Україна. Вона покохала свого однодумця з сусіднього села Витвиці Михайла Шміляка. Тепер вони разом працюють, виконуючи різні доручення підпільного проводу ОУН-УПА. Працюючи медичною сестрою, Розалія не одного повстанця спасла від смерті. Важкі були 40-50 роки для повстанців. Не вистачало зброї, одягу, харчів, а найбільше, приходилось терпіти нестачу медикаментів. Але, навіть у такий важкий час, завдяки патріотам України, поранені, хворі повстанці одержували медичну допомогу. Багато в цій допомозі брала участь і Розалія Яремко "Ростислава".
Після короткого знайомства "Ростислава" з Михайлом Шміляком одружуються і ведуть напівлегальне життя. Вони обидвоє були щасливі,
кохали одне одного
