Чималий пласт антирежимної опозиції становили також борці за свободу

Чисельність опозиціонерів 60-х років була набагато меншою порівняно з попередніми етапами незалежницьких змагань. Дослідник української історії з Канади Богдан Кравченко склав список дисидентів 1960—1972 рр., у якому налічувалось 975 імен. Інші джерела також вказують близько тисячі активних учасників опору.

Опозиційний рух в Україні захопив у свою орбіту представників усіх, соціальних верств суспільства. Але місце їх у боротьбі визначалося не класовою приналежністю чи соціальним статусом, а особистими якостями. Найрадикальнішою і найбільш переслідуваною з

течій руху опору була самостійницька, представ-ники якої відстоювали ідею державної назалежності України. Це були, зокрема, опозиціонери, які успадкували традиції національно-визвольної боротьби 40 - 50-х років, наприклад, члени УНФ. У статутних принципах організації зазначалося, що

фронт є добровільним об'єднанням національно свідомих елементів української нації, що ведуть боротьбу за Українську самостійну державу. Метою діяльності була агітація за вихід України зі складу СРСР.

Подібне завдання ставила перед собою й низка інших організацій, які діяли І мирними засобами, але теоретично не відкидали можливості використання зброї. Це, зокрема, Об'єднана партія визволення України (1953 - 1958) та Український національний комітет (1957—1961). Однією з перших поставила мету відокремлення України від Радянського Союзу мирними, конституційними методами УРСС. Знаряддям реалізації цієї мети вона вважала політичну партію, а засобом — всенародний референдум

Представники національно-культурницької течії в опозиційному русі на чільне місце висували необхідність духовного і культурного відродження українського народу, зокрема, його національної самобутності, традицій, мови, правдивого висвітлення історичного минулого. Вони протестували проти антиукраїнської політики Москви, нищення пам'яток історії та культури, переслідування за переконання, незаконних арештів та закритих політичних судів, чинили опір русифікації, ідеологічному одурманюванню людей, догматам соціалістичного реалізму.

Прихильники правозахисної течії вимагали дотримання Конституції та законів, відстоювали ідеї гуманізму і демократії, особистої та національної свободи, прав людини. Вони пропагували примат особи і другорядність держави, виступали в обороні прав національних меншин (кримських татар, євреїв та інших).

Дисиденти та опозиційні організації у програмних документах і заявах виклали також свою точку зору на економічні та соціальні проблеми суспільства. Зокрема, констатувались колоніальний статус економіки України, кріпосницьке становище колгоспного селянства та злиденність робітництва, критикувалися бюрократичні методи керівництва народним господарством, централізоване планування, обмеження прав профспілок, відсутність приватної власності на засоби виробництва. Стверджувалося, що партійно-державна бюрократія стала колективним власником цих засобів, а отже, окремим панівним експлуататорським класом. Пропонувалося ліквідувати власність КПРС, відновити ринкові відносини і вивільнити приватну ініціативу, зробити виробника власникам виготовленої продукції з правом її вільного продажу.

До початку 80-х рр. дисидентський рух в Україні було практично розгром-лено. Головною причиною цього бу-ла відсутність у дисидентів належної політичної мобільності, активних зв'язків з масами, здатних забезпечи-ти їм дієву і рішучу підтримку широ-ких верств населення, і зокрема, робіт-ників та селянства. Бракувало належ-ної організованості. За своїм соціаль-ним складом дисиденти були пере-важно представниками різних категорій інтелігенції.

Однак не зважаючи на величезні пе-решкоди, що їх чинила влада, ди-сиденти доносили до народу правду про справжнє становище в Україні. Завдяки їхній самовідданій боротьбі у громадській свідомості поступово ут-верджувалась думка про необхідність виходу України з Радянського Союзу і створення власної незалежної дер-жави. З середовища дисидентів вий-шло багато політиків, які і наприкінці XX ст. плідно працюють, утверджуючи і зміцнюючи незалежну українську державу.