они несли ідею до народу

У свідомості широкого загалу склалось, що часи національно-визвольної боротьби – то безперервні бої, наступи і відступи, прориви з облає і партизанські рейди. У принципі це так, але все одно були свята і періоди відпочинку, вишкільні табори, ідеологічні конференції. Бо ж не могли десятки, сотні тисяч людей упродовж півтора десятиліття вести смертельну боротьбу з ворогами за волю, щодня і щогодини ризикуючи своїм життям, без ідейної наснаги. Адже вони показували приклади мужності, героїзму, беззавітного служіння націоналістичній ідеї: «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї».

Серед тих, хто вселяв у серця і душі впевненість, ефу, надію, були і наші земляки із села Боднарова Калуського району Михайло Дяченко - «Гомін» або Марко Боєслав і Олекса Луцький - Беркут.

арко Боєслав учився в Станіславській гімназії, потім на юридичному факультеті Львівського університету. За політичну діяльність як член ОУН був двічі засуджений — у 1934 і 1937 роках. З 1944-го він окружний референт пропаганди Станіславщини, редактор газети УПА «Шлях перемоги», підпільного журналу «Чорний ліс» (до речі, пам'ятник ковпаківцям у Яремчі – копія титульної сторінки цього журналу). В останні роки був окружним провідником. А загинув Марко Боєслав 22 лютого 1952 року у Дзвинячі, в криївці, разом з побратимами.

З 1932 року Олекса Луцький студіював юриспруденцію у Краківському університеті (доступ на навчання в університеті Львова був закритий для українців польською владою). Для навчання сина Олексії у Кракові, батько продав частину поля. В ОУН-УПА – Командир Української Народної Самооборони.

Коли знайомишся з життям і працею тих молодих борців, то дивуєшся багатогранності їхнього буття у, здавалося б, нестерпних умовах визвольних змагань. Так, вони воювали з ворогом і щоденно наражалися на небезпеку. Але любили і закохувались, читали філософів і самі писали вірші, мріяли і

52 роки тому, 23 лютого 1952 року, загинув Марко Боєслав (Михайло Дяченко) — референт пропаганди крайового проводу УПА.

пав у Дзвинячі Богородчанського району. Український поет і жур-наліст, активний учасник національ-но-визвольних змагань, редактор підпільних видань УПА – газети «Шлях перемоги» (1945-1947 рр.) і журналу «Чорний ліс» (1945-1950 рр.). на сторінках яких друкував і свої твори. Це були розповіді, опо-відання, замальовки, публіцистичні статті, вірші... Він автор дев'яти поетичних збірок, що вийшли у Станіславі в підпільній друкарні ім. С. Петлюри, а також багатьох опо-відань і статей. Мав Михайло і псевдонім «Гомін».

Народився М. Дяченко 1911 р. в с. Боднарові на Станіславщині, ріс сиротою. Закінчив у 1929 р. Станіславську гімназію, а в 1936 р. – сільськогосподарську школу. Член ОУН з 1930 р. Перша збірка його віршів вийшла у Празі 1941 р. (львівський поет Володимир Лучук стверджує, що до 1939 р. вийшло три збірки). Марко Боєслав пра-цював у відділі інформації уряду Ярослава Стецька.

Авторський вклад Марка Боєслава у журнал «Чорний ліс» вельми вагомий. Відданий збройній боротьбі проти більшовицьких катів, завда-вав ударів ворогам своїми твора-ми. «Коли поглянемо в минуле

України, - писав він, - то з ці-лою певністю можемо сказати, що український народ протягом своєї тисячолітньої історії тільки своїми власними силами будував своє дер-жавне життя. Чужі сили все обду-рювали його. «Добросердечні сусіди-помічники» не дотримували своїх умов та обіцянок. Всякі «союзни-ки» та «визволителі» несли нам не поміч, а єхидне ярмо. Історія – це найкраща учителька народів. Тож і нам, українцям, дала вона вказівки на майбутнє: і власна сила, і віра в ці власні сили – це єдина найпевніша запорука волі народу». Рядки ці написані в сьому річницю ство-рення УПА, але які вони актуаль-ні й сьогодні.

Історизмом, публіцистичною пристрастю відзначаються матері-ал «З гордим чолом у вир бороть-би», до якого автографом письмен-ник взяв слова з відомої пісні Іва-на Франка «Не пора», статті «За культ героїв», «Соборними силами здобудемо Київ», «Культ героїв» та інші.

Вірші Марка Боєслава емоцій-ні, сповнені громадянського патрі-отичного звучання. У них — ра-дість перемоги і біль поразок, сум за втраченими друзями-бойовиками, підпільниками, гнів до окупантів.