Після приходу більшовиків, Народний дім був націоналізований і пізніше перетворений у Будинок культури.

Новий будинок культури збудовано аж у 1984 р. Протягом тривалого часу Будинком культури керували: Ткачук Михайло, Бойчук Михайло, Пастернак Мирослав, Сердюк Василь. На даний момент діють мішаний хор, чоловічий ансамбль(керівник Бойчук Василь), драматичний гурток, дитячий народний танцювальний колектив “Прикарпаття” (керівник Огородчук Г.В.).

Чим ще може похвалитися село Велика Кам’янка, так це футбольною командою, яка грає на першість області і займає в десятці команд “золоту серединку”. Приймається команда завдяки граючому тренеру Михайлу Кузмичу і директору стадіону “Вікторія” В. Шквіруку. Тренер готує футбольну збірну: майже 60 відсотків двічі на тиждень збираються на тренування.

Отже, культурне життя села Велика Кам’янка стоїть на високому рівні, адже саме культурою визначається місце того чи іншого населеного пункту у вихованні досвідчених людей молодого покоління.

Тепер уже маємо на Коломийщині до трьох десятків могил-пам’ятників і ця цифра не є остаточною. У багатьох селах завершується висипання ще доброго десятка пам’ятників.

Такий пам’ятник могила споруджений і у Великій Кам’янці при в’їзді в село. Це могила односельчанам, які загинули в роки Другої світової війни. Це пам’ятник з каменю-граніту, на якому викарбувані імена 122 жителів села що загинули захищаючи свій рідний край, свою Батьківщину. Біля нього вічно горить не згасає вогонь миру.

В центрі села Велика Кам’янка побудований хрест-могила січовим стрільцям і воякам УПА, які боролися за волю України. Могила заввишки 10 м і завширшки 5 м, з триметровим залізним хрестом. На меморіальній дошці напис: “Слава героям”.

Хрест-могилу відкрито й освячено священником УАПЦ 1995 р. В урочистих відкриттях брали участь і колишні січові стрільці, уродженці Великої Кам’янки. Кожен рік односельчани вшановують пам’ять своїх героїв-борців за волю України.

Рух за спорудження символічних могил за волю України можна порівняти з рухом за встановлення пам’яток на знесення панщини 1848 р. Кожна сільська громада прагнула якось увічнити знаменну подію, доказати і перш за все собі, що вона також свідома, має власну гідність. А тому, встановлювалися хрести з відповідними надписами, зводилися каплички. На сьогоднішній день ціла хвиля урочистих освячень символічних могил борцям за волю України прокотилася містами і селами нашого краю.

Саме з вересневих боїв і аж до 1920 року стрілецькі могили вкрили не лише Галичину, а й усю Україну. Чи не про першу стрілецьку могилу – курган знаходимо відомості з часу боїв легіону усусів з російською армією під Семаківцями 1915 року: “Легіон знову відзначився в боях під Болеховим, Галичем, Заводовом і Семаківцями. У боях під Семаківцями 39 стрільців було вбито, близько 100 поранено та більше сотні потрапило в полон. Щоб ушанувати пам’ять полегших, учасники боїв насипали згодом велику могилу – курган” [43; ст. 59].

У часи Українська “Народна” та Західноукраїнська “Народна” Республіки на вшанування тих, хто склав голови далеко від дому селами і містами взялися висипати символічні могили. Зводили їх на місцях боїв. Так вшановували і січових стрільців, і полеглих вояків УГА, тобто всіх, хто бився за волю України. Явище це набуло масового характеру і ще раз засвідчувало високу свідомість народу.

З прилученням Галичини до Польщі цей рух ослаб, але не припинився зовсім. Після того, як у Західну Україну ввійшла Червона Армія, пройшло масове руйнування могил. До чого не завжди доходили руки у польських шовіністів, зробили досвідченіші у нищенні усього національного, російські. Руйнування могил було лише часткою тієї всеохоплюючої реперсивної роботи, яка розпочалася в Західній Україні після відомих вересневих подій 1939 р.

Новою хвилею національного підйому стали надії на самостійність України, пов’язані з початком війни між Німеччиною і СРСР. І, зокрема, проголошенням відновлення Литовської та Української держав, і створенням тимчасових урядів. Пам’ятками про марні сподівання, що хтось чужий дасть Україні державність, залишилися символічні могили, висипані у той час.

Тоді, у повоєнні роки, могили були для новго режиму не стільки пам’ятками про стрілецтво, як нагадуванням про те, що народ не скорився і досі. То в одному селі, то в іншому лунали вибухи – сапери на могилах підривали хрести. Потім ці хрести люди закопували на цвинтарі, на церковному подвір’ї, а хто просто переховував до кращих часів, сподіваючись, що вони знову займуть своє почесне місце. Розкопувати кургани примушували школярів, як це було, наприклад, у Вкликому Ключеві, чи розгортати бульдозерами, як у Корничі.

І ось з’явилася реальна надія на суверенітет України, прокотилася нова хвиля спорудження символічних могил. Спершу поновили символічну могилу у Коломиї, далі – по всіх селах району.

Минали роки за роками. Московсько-більшовицька імперія проходила через стадії свого розвитку, щораз опиняючись перед, здавалося, непереборними проблемами, але защораз щось виручало її.

Але Всевишній Творець хотів чільної України і на якусь історичну мить дав депутатам Верховної Ради державного розуму І вони проголосували 24 серпня 1991 року за незалежність України Та істинним святом мала б стати дата 1 грудня 1991 року, коли український народ на референдумі висловив свою волю незалежній державі, вірячи в її свіже майбутнє. Жителі с. Велика Кам’янка більш як 97% голосували за вільну Україну, надіючись побачити її квітучою і багатою .

Але ще й зараз на 10 році незалежності такої України нема. На це є