Статус міста Кам’янки відноситься до 1644 р. [20, с. 56], по одним даним, а по іншим даним до 1642 року [18, с. 66]. Місто Кам’янка вживається з радянських часів (1947), і було зруйноване набігами татар і турків. Існування міста підтверджується назвою одного із пагорбів села, який називається "Містечком“.

Містечко навколо було обгороджене високим муром та глибоким ровом. Проіснувало воно до 1880 року. Коли за Обертином, в селі Гончарові була велика битва, молдавський князь Петріко зруйнував його вщент.

Факти про те, що Кам’янка була містом, свідчить і те, що в сільському саду ще й зараз знаходяться великі кам’яні плити із зображенням фігур чоловіка і жінки. Існує багато різноманітних версій, але точних даних на жаль немає.

На думку С. Пушика, назва село могла також піти від кам’янистого грунту, на якому виникло село. Ще за однією версією назву села дістало від назви річки Кам’янки – притоки Грушки [10, с. 67].

До села ще з давніх часів відносять ряд околиць і присілок Фатівці. Найвищою точкою села Велика Кам’янка вважають Містечок. За переказами та легендами Містечок належав одному багатому панові, який побудував на ньому великий замок, що був обгороджений кам’яним муром та ровом. За іншими переказами навколо містечка було велике озеро, що покривала більшу територію Містечка водою. Ще й тепер місцеві жителі впевнені, що це озеро може знаходитися під землею, де дзвенить чиста джерельна вода. Однак містечко довго не проіснувало, воно було зруйноване набігами турків і татар у 1880 році, а на його місці ще й досі залишилися великі кам’яні брили [40, с. 105].

Назва кожного кутка села Велика Кам’янка має свою надзвичайну цікаву історію. Щоб краще про них дізнатися необхідно описати про кожний із них зокрема.

Пеньки – колись на цій території ріс великий ліс. Пізніше цю територію забрали під населення і ліс змушені були вирубати, а на його місці залишилися пеньки. Ці пеньки невдовзі викорчували, а їх назва залишилася. Звідси і пішла назва кутка – Пеньки. За іншою версією Піньки – це хутір, що виник на пеньках. Згадується під 1900 р. [41, c.13]. Ще й по сьогодні один дуб з того лісу залишився в садибі Івана Карп’юка. Приблизний вік цього дуба – 250 років.

Ще одне таке дерево – це стара престара груша, якій вже більше 250 років знаходиться у садибі Йосифа Зваричука, що у центрі села.

Підграбина – територія знаходиться біля лісу, в якому росли переважно граби. Біля нього були поселення і тому ця територія почала називатися Підграбиною.

Поліна – за переказами жителів села ця назва походить від прізвища Владислава Полянського. Це був дуже багатий пан, який і одночасно був дідичем Великої Кам’янки у 1900 році, а за іншою версією назва походить від місця, на якому він побудував собі хату – в лісі на поляні, а ще за іншими даними ця територія була великим полем, на якому випасали худобу і від цього величезного поля і пішла назва Поліна.

Горби – назва походить від горбистої місцевості на якій розміщена територія. Згадується під 1900 р. [41, c.13].

Залуг – територія, розміщена за величезним садом, що колись належав колгоспу, а тепер він поділений на окремі ділянки і розданий людям. Кругом цього саду розміщені поля і луги. Люди йшовши на свої ділянки говорили, що йдуть за луг. Звідси і назва.

Замчище – територія, на якій був побудований замок графа Камінського. Цей замок за своїми розмірами був дуже великий і його називали – замчищем. Зруйнований він був Микитою Кушнірем.

Руда – тут знаходився замок Софії Глоговської. Сонце випалювало траву під берегом на цій території до рудого жовтого кольору, звідси напевне і пішла назва.

Болота – назва цього кутка говорить сама про себе. Це була територія дуже заболочена, на якій навіть і в дуже теплу погоду відчувалася вологість.

Сухарів – ця місцевість була дуже сухою, непридатною до господарювання і кілька раз горіла. За другою версією – скільки люди не садили садів, вони завжди висихали. Інші вважають, що це був фільварок. Згадується в літературі під 1890 р. [41, c.13].

Солонець – тут колись була криниця, з якої текла солона вода, з якої варили сіль. Звідси і назва.

Під’яблінки – житель села Макарчук посадив великий яблуневий сад. Відтоді ця територія стала називатися Під’яблінками.

Ставище – на цій місцевості колись з-під гори текла вода, що утворювала ставок, який щоразу збільшувався. В ньому прали білизну. Це одне із найбільших джерел села.

Красниці – територія, яка знаходиться за селом в напрямі до Обертина. Там були збудовані корівники, які люди називали Красницями. За іншою версією тут був став, у якому жінки вимочували коноплі, що мали бути за висловами місцевих жителів “дуже красними”.

Чистяк – хутір, названий за прізвищем Часника. Знищений у роки Другої світової війни [41, c.13].

Чорновки (польська назва “Чорноуки”) - це захаращене місце, на якому нічого не росте. З Чорновок бере початок річка Чорнова, яка протікає через Обертин.

Пологи – місцевість дуже пологиста. Зараз це місцевість розбудована.

Ліниця - існує дві версії щодо цієї назви - за першою тут висівали льон, звідти і назва. Інша говорить, що земля там