Час, про який йдеться, був непевне через різні лихоліття: татарські напади, війни, неврожайні роки. Наш край зазнав не раз цього страшного лиха. Напавши на село чи містечко, татари забирали молодих хлопців та дівчат в ясир (полон) і продавали на невільничих ринках світу [32, с.13].

Особливо жорстокими були напади татар в 1489, 1570, 1589, 1594, 1616, 1618, 1620, 1622 роках, коли багато міст і містечок нашого краю були спустошені і знищені. В XV – на початку XVI століття спалено і знищено 33 населенні пункти Прикарпаття [31, с.33].

Неврожаї – друге після татарських нашесть лихо – через виснаженість прикарпатського грунту значно посилили бідування селян.

Академік Володимир Грабовецький вважає, що в 70-х - 80-х роках в цілому руському воєводстві в зв’язку з воєнними діями неврожаї повторювалися часто. Польський король в 1683 році з причин тяжкого неврожаю і голоду спеціальним універсалом заборонив купцям вивозити на продаж збіжжя за межі Руського воєводства.

Неврожаї продовжували “голодні роки”. Це давалося взнаки особливо в часи польсько-турецької війни 1650 – 1658 та 1676 – 1680 роках [24, с.87].

За голодом ішла інша біда - мори, внаслідок яких порожніли цілі села. Страшні голоди в Галичині були в 1738, 1744, 1746 роках.

Найкращий знавець історії нашого краю історик В. Грабовецький наводить факти, що в 1711 році шляхта скаржилася королю, що Галицька земля не може платити податків із-за постоїв різних військ – російських, угорських, польських, сарани, що все винищує на своєму шляху, а ще й великі повені, яких подібно досі не бувало, містечка і села залишаються пустими. [28, с. 87].

Повені були й пізніше в 1714, 1725, 1746 та інших роках XVIII ст. [28, с.87]

До 1772 року Галичина перебувала в складі старої панської Польщі, яка була подвійним лихом – суспільним і національним. Та це було XVIII століття, а в XIV – XV століттях польський король щедро роздавав шляхті українські села в приватне володіння і вони, загніздившись в своїх феодальних маєтках, замках, наклали на селян важкі феодальні повинності.

Жителі села Велика Кам’янка як і інших сіл, складали громаду на чолі з війтом і повністю були закріпачені, залежні від панського двору, звідки гайдуки виганяли їх на панські лани.

Всі селяни чітко розмежовувалися на багатих і бідних. Але незалежно від свого майна всі категорії селян виконували панщину, кожний кріпацький двір доставляв до панського двору або солеварні 15 – 18 возів дерева, платив грошовий збір свого господарства: один золотий і три гроші давав півтора корня так званого “осипного вівса”, п’ять курей, п’ятнадцять яєць, 4 кварти конопляного сім’я, дві горстки прядива.

Халупники (категорія залежних селян), як записано в актах “з малою осілістю грунту”, відробивши дванадцять днів річної панщини пішо, бо не мали сили і пряли з панського прядива пряжу, платили податок за поля [28, с. 184].

Настав 1846 рік. В суспільстві серед широких мас набирала поширена думка про скасування панщини. Інколи ця думка приводила до вибухів гніву і тоді кровавився обрій від палаючих панщицьких маєтків.

А згодом настала так звана “Весна народів”, - Європою прокотилася хвиля революції: Берлін, Відень, Прага, Львів, стрясла околицями Австро-Угорської імперії, дійшла до Галичини, до Карпатського краю. Цісар зрозумів, що від нього вимагають. 17 квітня 1848 року видав указ “Про скасування всякої панщини й інших підданських повинностей.” А на Великдень 23 і 24 квітня було проголошено патент про звільнення з під’яремного стану. Хрести свободи, що виростали на галицьких гостинницях і роздоріжжях, дуже довго були дороговказам української політичної орієнтації в Галичині. Такі хрести були чи не в кожному селі нашого краю, в тому числі і у Великій Кам’янці.

Часи, які переживав наш народ після скасування кріпосного права, в якійсь мірі нагадують наш період історії. 1848 рік, незважаючи на болісні процеси на селі став наче спалахом в темряві XIX ст. Українці – галичани наче пробудилися до активного політичного життя. За австрійського панування життя на селі дещо лібералізувалось, стало демократичнішим порівняно з польською окупацією [26, с.33].

Починалося XX ст. Вік, який увібрав у себе щонайкраще, створене ліпшими представниками людства, та найжахливішою трагедією двох світових воєн, перевернули уявлення народів про вселюдські катастрофи та низість негідників від влади, що намагалися встановити порядок у світі.

На долю села Велика Кам’янка припали суворі і трагічні випробування.

Важко говорити про щось конкретне про стрілецький рух у селі.

Період І світової війни був вирішальною віхою в першій чверті XX століття для України. Зіткнулися дві імперії: Австро-Угорська та Російська, які кинули у вир війни поділений надвоє український народ: західняків та східняків. В ході національно-визвольного руху розпадається на ряд незалежних держав клаптикова Австро-Угорська імперія. Це сталося внаслідок Листопадового Зриву 1 листопада 1918 року. На західно-українських землях постала ЗУНР.

Починаючи з 1920 року на Великій Україні вже насильницьки згортається процес українізації і більшовики розпочинають нову фазу війни з українським народом для остаточного поневолення свого вільнодумства. Розпочинається насильницька колективізація, яка згодом приведе до голоду, власне голодомору, заборонено діяльність української автокефальної православної церкви та ін. На цьому тлі втрачає свої позиції лівий рух в