Зміст

Вступ

наслідок зросту числа галицької народності, поступово починають освоюватися цілинні землі. Окрім того, постійна загроза нападу татар, змушувала людей іти якомога дальше в гори і там починати нове життя. Ліс служив добрим природнім захисником від зовнішніх втручань. Досить відчутна віддаленість таких поселень від середньовічних міст, зумовила певну особливість побуту тутешнього населення. Ізольованість цих селищ була на руку втікачам від панських повинностей, які осідаючи тут мали певний час спокій від панських посіпак і в свою чергу, поповнювали кількість населення. Такі втікачі сюди приносили і особливості свого життя, а зокрема такі галузі народного промислу як випалювання вугілля, видування скла, ткацтво тощо. Це яскраво підтверджує той факт, що в бойківському селі були свої кравці, бондарі, ковалі, чинбарі, теслярі тощо.

Актуальність даного студентського дослідження зумовлена ним, що багато хто із сучасних дослідників історії Прикарпаття, говорить про етнокультуру бойківщини і коли вийшли окремі праці по історії Перегінська, Ясеня і інших сіл які відноситься до бойківських, то по історії Липовиці були видані окремі статті які були видрукувані в районних газетах в різні часові рамки, чи то у “Нових горизонтах” з-за радянських часів, чи в “Новинах Підгір’я в часи незалежності. Відсутність узагальнюючої праці затруднює вивчення загальної картини становлення етнічних особливостей даного регіону. Тут збереглися такі народні промисли як решетарство, яке не збереглося ніде в районі.

Об’єктом курсової роботи виступає історичний розвиток села Липовиця.

Предметом дослідження являються тенденції, закономірності та особливості розвитку села у тісній взаємодії із загальними подіями краю.

Хронологічні рамки охоплюють період із 1637 року (заснування тут першого поселення) до сьогодення.

Географічні межі охоплюють сучасну територію Липовиці із прилеглими гірськими вершинами.

Географічно-методологічною основою для написання курсової роботи є загально-наукові методи, принцип об’єктивізму, історизму та порівняльного аналізу. В процесі написання роботи використано хронологічно-проблемний виклад матеріалу.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі наявних матеріалів всебічно висвітлити розвиток села.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:

· Встановити початок заснування села Липовиця.

· Висвітлити які зміни в житті липівчан відбувалися в наслідок зміни ситуації в край.

· Охарактеризувати особливості традиції населення даного населеного пункту.

· Проаналізувати сьогоднішню ситуацію в Липовиці.

жерельну базу даного дослідження складають статті, які вийшли друком, перекази старожилів які сьогодні проживають в селі.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що зібраний та узагальнений матеріал може бути використано на конференціях які присвячені даній проблематиці. А також у розробці даної проблеми у ширших дослідженнях. І звичайно може служити для людей які хочуть поглибити свої знання по історії бойківських сіл.

Структура роботи визначається характером теми, поставленою метою і завданнями. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ 1. З глибини віків

За 30 кілометрів від районного центру смт. Рожнятова у розлогій міжгірській кітловині біля берегів стрімкої, грайливої Чечви розкинулось велике село лісорубів Липовиця.

Історія поселення перших жителів на території тепері-шнього села губиться в глибині віків: перший документальний запис про Липовицю відноситься до 1639 року, однак за-сновано село набагато раніше. Як розповідають старожили та свідчить документ, перші поселенці (Котелюки, Сенюки, всьо-го 9 чоловік) знайшли спочатку пристановище під величезною крислатою липою, що росла серед незайманого дрімучого лісу. Від виду дерева дістало назву село. [10]

Збудувавши біля підніжжя гори, названої пізніше Яворинка (росло і росте багато яворів), з обтесаних кругляків для себе і для худоби примітивні житла та заготовивши тро-хи харчів і сіна, поселенці приготувались до першої зимів-лі. Багатосніжна, холодна зима була суворим випробуванням для перших липівчан, дуже дошкуляв холод і голод, через не-стачу сіна загинула майже вся худоба. Та люди не впали у ві-дчай. Залишивши незатишне, невдало вибране місце, яке з цього часу стало називатись Пустки, вони почали надійнішу забу-дову на місці першого осадку біля своєї гостинної липи на узвищщі Кичера.

Яка ж то була трудомістка і важка робота: з допомогою тільки пил і сокир звалювали велетенські дерева, корчували могутні пні, щоб звільнити місце для жител і землеробства. Житла спочатку ставили більше подібні до колиб, ніж до спра-вжньої, як на той час курної хати. В хаті в кращому випадку ставили глинобитну піч, в яку спочатку замуровували розколо-ту наполовині колоду. Колоду запалювали, вона тліла і повні-стю вигорала за два тижні. Таким чинам утворювався опалювальний отвір. Одночасно глинобитна піч поводі висихала і обпалювалась, набирала властивостей цегляної. В гіршому випад-ку серед хати горіла ватра, обкладена камінням. [1]

Дим в курній хаті виходив через отвір у стелі. Коля топили в печі, відкривали хатні двері, взимку їх завішували до половини рядном. Звичайно, кіптяви і диму було вдосталь.

В зимовий період у такій хаті жила й худоба і тільки невелика перегородка відділяла тварин від людської половини. Як правило, у хатах прорізались малесенькі віконця. Щоб не залізла лісова звірина, особливо ведмідь, вікна на ніч за-сувались зсередини спеціальними віконницями. Знадвору для утеплення хати проміжки між колодами зрубу заповнювали мо-хом, але й це мале рятувало, тому що птахи, шукаючи комах, видовбували мох і через це іноді взимку стіни світились. В селі набув поширення гуцульський спосіб спорудження жител, їх ніколи не штукатурили ні ззовні, ні зсередини. Для осві-тлення хати застосовувалась букова скіпка, яку запалювали і вставляли в спеціальний отвір у печі. Вогонь здобували з до-помогою кременю і кресала, запаливши буковий чір або