Під час кривавих жнив весною 1915 року липівчани з ху-добою та цінним майном переховувались на узгір'ї Мелецина і веснувати почали тільки в червні. [26 c. 4]

Австріяки, підозрюючи липівчан у співчуттях та допомо-зі росіянам, розпочали над ними розправу. Найбільше дісталось москвофілам, які слідом за Д.Савчиним вступили до цієї антинародної організації. Причиною вступу була їхня політи-чна наївність.

За підозру у шпигунстві для росіян був посаджений у громадський арешт С.Ю.Сенів і потім розстріляний австрійсь-ким жандармом. Кілька москвофілів були кинуті за колючий дріт концентраційного табору Талергоф (Угорщина). На щастя, всі вони повернулись додому. [27 c.4]

Та ненаситний „Молох” світової бойні вимагав все нових жертв і знову тисячі робітничих і селянських синів, серед них і українці (кидались капіталістичними урядами у його кри-ваву пащу). Для поповнення „гарматного м'яса” тотальна мобі-лізація проводилась і в Липовиці - забирали чоловіків віком від 17 до 53 років, було мобілізовано біля 100 чоловік.

В результаті війни село втратило 6 чоловік вбитими, до 10 пораненими, не рахуючи матеріальних збитків. Кілька чоло-вік під час воєнної завірюхи пропало безвісти. Серед них і два хлопчики, яких "прилюбив" один донський козак і, будучи бездітним, потягнув їх із собою.

У десятках братських могил під мохнатими смереками в горах, ніким не оплакані, знайшли свій останній спочинок ти-сячі невинних жертв великодержавної захланності правлячих класів. Серед них і українці з-над Дністра і з-над Дніпра.

Характерно, що відоме солдатське братання на східному фронті, яке прискорювало закінчення першої світової війни, започаткували саме українці Галичини і Великої України, які на гіркій, іронії історичної долі змушені були воювати між собою в складі ворожих армія.

(Війна ще продовжувалась, та осяйна заграва Великого Жовтня в Росії багатообіцяючим відлунням проникала і в наші краї. Світ стояв на порозі великих перемін. )

Панщина закінчилася, однак селяни були обмануті панами і не отримали такої необхідної землі. Це змушувало шукати інших засобів для життя. Звичайним явищем стали сезонні виїзди на під заробіток жінок. Чоловіки ж працювали на лісозаготівлі, а оскільки Галичина була аграрним придатком до корони Габсбургів то працівники отримували ?????????. однак в цей час починається культурне відродження, Липовицю відвідав Іван Вагилевич, однак розвиток духовності і культури перервала Перша світова війна. Липовиця побачила її жорстокість оскільки лінія фронту проходила в горах у безпосередній близькості до села.

Розділ ІІІ. І знову в Речі Посполитій

(Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції прискорила закінчення світової війни, викликала небачені досі соціальні і національно-визвольні рухи на всій планеті.

Ідеї Жовтня широко проникали і на західноукраїнські землі, запалювали трудящих на боротьбу за особисті і полі-тичні права, за землю і ліквідацію капіталістичної власно-сті. На Прикарпатті утворювались Ради робітничих депутатів, комуністичні осередки. А в лютому 1919 року в місті Стані-славі було створено Комуністичну партію Східної Галичини – КПСГ.)

Крахом Австро-Угорської імперії скористались і українці (буржуазія), які 19 листопада 1918 року проголосила Захід-ноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Спираючись на вій-ськові частини січових стрільців ("усусів"), переважно ко-лишніх солдатів-українців австрійської армії, лі-дери ЗУНР нічого, крім голих декларацій, не давали трудящим (земля та інша власність і далі була в руках попередніх вла-сників) і тому не мали широкої підтримки в народі. В багатьох містах і селах, навіть військових частинах, відбулись виступи проти нової, здається, вже своєї влади. [27 c. 4]

Так, десятки усусів із с. Перегінське, дізнавшись про поділ панської землі, самовільно повернулись додому. Зброй-ною силою довелося придушувати повстання робітників Дрого-бича. Тоді ж немало січових стрільців перейшло на сторону повсталих. [27 c. 4]

Буржуазно-поміщицька Польща при сприянні країн Антанти розпочала воєнну інтервенцію для окупації Галичини. Незважа-ючи на героїчний опір Української Галицької Армії (УГА), в складі якої були і липівчани П.М.Михайлишин, І.М.Котіль, в травні 1919 року поляки окупували Прикарпаття. Три бригади січових стрільців об'єднались із Червоною Армією і брали уча-сть у визволенні Східної Галичини, розгромі третього походу Антанти на Радянську Росію в 1920 році. [28 c. 4]

Галичани зберегли і передали своїм потомкам добру пам'ять про захисників рідної землі - січових стрільців.

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні січових стрільців.

А ми тую стрілецькую дружбу збережемо,

А ми славную Україну нашу, гей-гей, розвеселимо. [9]

Десятки пісень, які давно стали народними, складені про героїчний час нерівної боротьби народної армії із поль-ськими окупантами. В пізніші часи могили січових стрільців впорядковувалися і освячувалися релігійною відправою, увін-чувались національною символікою. В багатьох місцях на честь, січовиків висипали символічні могили. Вшанування пам'яті оборонців рідного краю дістало нове дихання у наш час.

Польські загарбники на окупованих землях встановлювали жорстокий воєнно-колоніальний режим, що викликало посилення соціального та національного опору. Скориставшись вступом Червоної Армії в Галичину, 21 серпня 1920 року підняли збро-йне повстання трудящі Сколівського повіту, які напали на по-льський військовик загін і роззброїли його. До повстання приєднались селяни із Перегінського, Дуби, Лецівки, Дубшари, Липовиці, Суходола. Керівник повстання Ф.Бекеш проголосив "Бойківську Радянську Республіку". 10 днів майорів червоний прапор бойківської влади. [28 c. 4]

Тисячі колишніх військовополонених і біженців з Галичи-ни брали участь у революційних подіях і громадянській війні на Україні