Немало добрих перемін відбулось за так званих перших совітів. Рожнятів став тоді районним центром і йому підпорядко-вувалось 26 сіл. Повсюдно було заборонено найману працю, лих-варство євреїв. В корчмі Дувида відкрито кооперативним мага-зин, заставлений дешевими продовольчими і промисловими това-рами (1 цнт. пшениці коштував 80 крб., пляшка горілки - 16 карбованців). Добрими були (50-60 крб. на день) заробітки липовицьких лісорубів. Вже в 1940 році на першій лісосіці між Суходолом і Липовицею працювали небачені досі на лісо-розробках трактори. Нові горизонти відкривались і для сіль-ської молоді, організаторами якої стали перші комсомольці П.Д.Рішко та П.К.Лютак. [8]

Однак мирне життя було несподівано перервано віроломною фашистською агресією. В липні 1941 року в Липовицю прийшли німці (близько 20 чоловік, переважно спеціалісти лісового го-сподарства та їх охоронці і оселились в колишній польській віллі-санаторії. За німців ліспромгосп із Рожнятова знову "перекочував" у Брошнів, а для потреб третього рейху почалась посилена заготівля лісоматеріалів. Дуже низькою була заробіт-на плата лісорубів при нових господарях, а емісійні злоті маловартісними, в селі щороку проводились реквізиції великої рогатої худоби і спеціальні чеки (бони) на промислові товари, що одержували власники-господарі, тільки наполовину компен-сували її вартість. Власники свиней теж половину м'яса мусили віддавати „визволителям”. Німці, заходячи в село, відчу-жено ставились до жителів. Бувало при спільній гостині, за-ставляли господарів першими куштувати страви - боялись отруєння. [2]

Сільська влада старалась власкавити представників „ви-щої” раси і хоч трохи зменшити напасті, що сипались на го-лови липівчан. Однією з таких бід було вивезення молоді на примусові роботи в Німеччину (обдурені виїжджали добровіль-но). Близько 20 чоловік стали жертвами новітніх людоловів, а ІІ.М.Михайлишин, М.В.Бубнюк та П.М.Дранчук загинули у фа-шистському рабстві. [7]

Перед очима селян у всій своїй нелюдській жорстокості постала трагедія геноциду євреїв, їх ловили і вивозили у гетто Долини, з якого не було вороття. Всяка допомога євре-ям каралась однаково - розстріл. Та незважаючи на страшну заборону, липівчани годували і переховували знедолених. Подібний акт справжнього християнського, отже людського милосердя і громадянської мужності, до кінця здійснили К.Ю.Лютак та Р.В.Парипа (лісничий). Збудувавши на горі Сигдіс зи-мівник, вони до кінця війни годували двох євреїв. Один з них - лікар Карп працював опісля в районній лікарні, а потім ви-їхав у США. Всі інші євреї загинули, а їх було в селі 41 чоловік. [29 c.4]

Не уникнув фатальної долі і славний на всю округу рожнятівський лікар-єврей Сабат. В 1943 році він вирішив вті-кати в Чехословаччину (німці поки що його ?????????? біля Ілемні провідники із Рожнятова і Липовиці знаючи, що втікач має золото, вбили його дрючками. Нікому із цих звироднілих людців здобуте багатство не принесло щастя.

На початку серпня 1944 року переможний вал походу Радянської Армії докотився до Липовиці. Боєздатні чо-ловіки (близько 70 чоловік) були мобілізовані на фронт (бі-льше десятка чоловік пішли воювати ще в 1941 році) і хоча не всі брали участь в бойових діях, загибель 23-х воїнів-липівчан, поранення багатьох з них свідчать, що перемога дорого обійшлась і для нашого села. Хоробрість і воля переможця ні-мецького "Тигра" Б.І.Михайлишина, кмітливість і відвагу розвідника М.П.Горблянського, мужність в боях під Кенігсбергом І.Ф.Котіля, М.К.Лютака, як і вияв ратної доблесті багатьох інших липовицьких фронтовиків, засвідчують численні бойові нагороди. У війнах проти фашистської Німеччини та імперіалістичної Японії воював Ф.П.Сенів, а служив він перед тим в армії панської Польщі. [1]

Затяжним і болісним був поворот ззхідноукраїнців до мирного життя: на перешкоді була сумнозвісна бандерівщина, немало стимульована зловісною примарою сталінізму. Розбиті Радянською Армією і покинуті зверхниками боївки УПА у сво-їй безвиході все більше ставали на шлях грабежу і злочинів. До осені 1951 року тереразували село і околиці боївка "Ку-лемета" - "Перуна", яка тільки в Липовиці замордувала біль-ше 50 чоловік, серед них дітей, дівчат, жінок, людей похи-лого віку (0.0.Сенів - Галайко мав більше 80 років). Вона знищила голів сільської Ради М.І.Бубнюка, В.М.Михайлишина, І.Л.Лютака. "Лісовики" спалили і триповерхову польську віл-лу, яка і дотепер могла служити людям. Руками оунівців зводили особисті порахунки із своїми сусідами люди низької мо-ралі. Бувало, що під видом бандерівців орудували злодії і всякі волоцюги з різних сіл. [12]

Не гребували нечесними методами боротьби з авантюрою і працівники НКВД (бо хто ж їх контролював) і натерпілись всякого лиха деморалізовані селяни, коли одні вдень по гори-щах і де заманеться шукали "бандіта", а другі вночі - "большевика". Слухняні виконавці волі Берії і Сталіна буди для людей не менш страшні, ніж лісовики. Від їхніх рук загинуло в селі близько 20 чоловік, 7 сімей було виселено. Всього за 10 страшних років Липовиця втратила більше 100 своїх жите-лів.

Навесні 1950 року в селі проведено колективізацію, бук-вально за тиждень організовано колгосп імені Верховної Ради. Зрозуміло, що колективізація проводилась чисто по-сталінськи: із нехтуванням принципу добровільності та копіткої роз'ясню-вальної роботи. [4]

Колгосп спочатку був дуже бідним, хоч і багатогалузе-вим, а колгоспні справи, як і заробітки, маловтішними. Пер-шим головою артілі був С.В.Михайлишин. Мало змінився стан справ за його наступників, зокрема М.М.Лютака. Деякі позитивні зміни відбулись, коли головою колгоспу в 1954 році обрали В.Ф.Сеніва. За нового голови поголів'я великої рога-тої худоби зросло до 260, овець - 1200 голів, розвивалось і бджільництво (близько 100 вуликів знищена хімізацією в 1966 році). На колгоспні кошти збудовано пилораму, придбано дві вантажні автомашини, реманент, покращено оплату праці кол-госпників. Розформування