Громадські організації "Просвіта", "Сокіл", Рідна школа", "Пласт", Українське Греко-Католицька Церква, Організація Українських Націоналістів (ОУН) під час польської окупації Галичини багата зробили в справі підняття національної свідомості серед всього населення, а, особливо, української молоді. Завдяки цим організаціям та плідної праці їхніх керівників, в той час, коли настала потреба стати на захист своєї Батьківщини - всі свідомі патріоти взяли до рук зброю і пішли здобувати Україні волю.

Одна з свідомих українських родин села Церківна Долинського повіту була родина Михайла Яремка. У його великій сім'ї виховалось десятеро дітей:

Марія 1902 року народження

Василь 1905 року народження

Катерина 1907 року народження

Йосиф 1910 року народження

Ганна 1912 року народження

Софія 1914 року народження

Розалія 1920 року народження

Юрій 1922 року народження

Олена 1924 року народження

Микола 1926 року народження

Діти виховувалися в релігійному і патріотичному дусі та праці для рідного народу. В роки визвольних змагань вся родина не стояла осторонь боротьби і свідомо пішла на цей нелегкий тернистий шлях.

Ще під першої світської окупації помер у 1939 p. найстарший син Василь Яремко.

Другий син Йосиф (Юзьо) - так його називали у Церківні. Працював у селі ковалем. Ще юнаком подобалося йому професія коваля. Батько тішився Иосифом, бо бачив у своєму синові велике майбутнє. Він не жалів грошей, щоб тільки його син здобув гарну спеціальність і в майбутньому мав кусок хліба. Яка була у родині радість, коли син одержав диплом коваля. Своїми золотими руками та невтомною працею завоював у людей авторитет і повагу. Його знали не тільки у рідному селі, але й в навколишніх селах. Хлібороби цілий рік давали йому роботу, а він старався її виконувати добросовісно. Не було такої роботи, щоб оцей сільський умілець не виконав її. Весною, літом, восени і зимою двері його кузні не зачинялися. Від сходу сонця до пізнього вечора тут із своїми помічниками трудився невтомний спеціаліст, трудівник Йосиф Яремко. Батько гордився своїм сином. Не пішли його гроші на вітер. Чує від знайомих і незнайомих людей добрі слова про його сина Юзя.

Тут, у кузні, Иосифа Яремка не тільки кувалось залізо, тут кувався і характер українського патріота. Кузня служила ще й місцем зустрічі підпільників, зв'язкових. Вона знаходилася на краю села і це давало змогу контролювати дії німецьких урядовців і гестапо, які часто навідувалися у село то за контингентом, то за хлопцями у бавдінст або в Німеччину на рабську працю.

Настали гарячі 1942-1943-ті роки. Німаки на фронті зазнають поразку за поразкою. Вони з великими втратами відступають до Карпат, їхні сателіти мадяри масово залишають фронт і через Карпати прямують додому. Малі відділи здеморалізованих мадярів переходять через села Витвиця, Станківці, Церківну, Слободу-Болехівську, Липу. Цей найкоротший шлях через Карпати дозволяв мадярам якнайскоріше добратися додому.

А в цей час в Карпатах вже діють відділи УПА. Вони ведуть бої з Німецькими, мадярськими окупантами, а також совітськими партизанами. Малі мадярські відділи здають повстанцям зброю, а повстанці за те під охороною переправляють їх через Карпати додому.

1942-43 р. провід ОУН-УПА проводить магазинування зброї, яка буде використана у майбутній боротьбі з окупантами. Активну участь у цій акції бере Йосиф Яремко, який вже на той час отримав псевдо "Сосна".

У серпні 1944 року совітські частини прорвали фронт і захопили села Мізунь, Кальна, Ростічки, Станківці, Церківну, Слободу-Болехівську, Поляниці, Тисів. В селі появився колишній "втікач" з німецького концтабору Гріша. Так він себе колись назвав. Більше року він проживав у Церківні і знав всіх патріотів, які, чомусь, не дуже стереглись оцього "втікача". Знав Гріша і “Сосну”. Не раз “втікач” заходив до кузні Юзя, не раз кував тут коня свого господаря Миколи Макари, слухав розмови сільських патріотів. Він все запам’ятовував, а може і занотовує до своєї записної книжки. Не знав господар, не знаю і село, що оцей тихий, лагідний рижий москаль не є втікачем з німецького полону, а засланий більшовиками агент Москви. Він добре все вивідав про повстанців, про місце знаходження партизанських складів зброї, продуктів харчування. Знав усіх сільських активістів. Треба було терміново діяти...

Отже, щоб не бути схопленим чекістами або й самим Грішею, який появився у селі в офіцерському мундирі з погонами капітана внутрішніх військ. “Сосна” залишає свою кузню, бере автомат і йде у підпілля.

Разом із “Сосною” переходить на нелегальне становище і його дружина Ганна Яремко із своїми двома синами Ігорем та Миколою.

Чекісти робили все для того, щоб знищити українське підпілля, їхніх зв’язкових: висилали до Сибіру родини повстанців, а також тих, хто співпрацював з ними. Вночі селами бродило багато псевдобоївок, які тероризували українське населення, здійснювали підлі акції, а потім приписували все повстанцям.

Щоб не попасти до рук чекістів, “Сосна” часто міняв місце постою. Він мав кілька запасних криївок. Хоч і довіряв своїй дружині, аж іноді й вона не знала, де перебуває її чоловік. Все робилося із конспіративна міркувань.

“Сосна” любив дружину і малих своїх синів, часто навідувався до них, підтримував морально і матеріально. Дружина “Сосни” також часто міняла місце проживання. Вона переховувалася не тільки у своєму селі, але й у селах Лужки, Липа, Слобода-Болехівська. Патріоти всіляко допомагали Ганні Яремко, особливо стерегли від злих очей провокаторів та сексотів, які активно діяли у селі.

У такий важкий час в сім’ї “Сосни” народилася донечка. Підпільно її охрестили і назвали