Театинська вулиця (давніше Архієпископська) має ім'я від монастиря театинів, заснованого 1733 p., перебудованого з по-чатком XIX ст. на артилерійські касарні, які й досі звуться «черво-ним кляштором» від червоної черепиці. В монастирі була колегія, де в XVIII ст. вчилося по кілька питомців греко-католиків, коштом єпископів. На Театинській вулиці ч. 19 перед великою війною був виховний Інститут св. Миколая (під проводом директора Костя Паньківського), з якого вийшов ряд визначних тепер громадян.

Назва вулиці Куркової походить від «курка», тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи спершу відбувалися біля Краківської брами. В 1789 р. засновано стрільницю в саду Чечевичів, на місці, де вона є й тепер. В початках XIX ст. члени братства мали окрему уніформу: зелений сурдут із червоними вилогами й жовтими ґудзиками, червону камізельку й такі самі штани, що входили у білі камаші, голова була зачесана у гарцопф без льоків, капелюх трикутний з чорною кокардою, облямований золотим шнурком із китицею біло-зелених пер, до того ще золоті еполети. Пізніше мундири змінено на ясно-зелені з чорними споднями, капелюх «стосований» із чорним пером, при боці палаш, на рамені карабінок. Стрілецьке братство виступало під час всяких парад і церковних свят. При братстві був теж «Корпус міської артилерії», зложений у більшій частині з шинкарів і пивоварів, які своїм зверхнім виглядом підходили до тих репрезентаційних завдань. Артилеристи носили корсиканські капелюхи, мундири й білі сподні з червоними лампасами. В 1832 р. при вправах під час Зелених свят через необережність набито гармату кулею й убито одного міщанина, – тоді артилерійський корпус розв'язано. В новіших часах стрілецьке товариство стало органі-зацією багатого міщанства, популярно званого «колтунерією»; щорічно на свято Божого Тіла68 відбувається інтронізація «курко-вого короля» на зразок з давніх часів. В саді стрільниці відбу-валися давніше деколи й українські концерти й фестини.

Треба згадати, що в салі Стрільниці 10 березня 1869 р. відбувся перший у Львові Шевченківський концерт – «Народний Дім»69 був у руках москвофілів, тому молоді «українофіли» мусили шукати пристановища деінде. Вранці відправлено богослужіння за упокій поета у православній церкві. В концерті взяли участь всі ви-значніші артистичні й літературні сили. Музичною частиною займав-ся Анатоль Вахнянин, який вивів чотири хори – Ферхгота-Товачовського, Михайла Вербицького й дві пісні Лисенка; сам відспівав сольну пісню «Колись було налітали орди Україну». Корнило Устиянович декламував вірш свого батька, Криницький – «Невольни-ка», Амврозій Дольницький – «Драгоманку» Морозенка (віршів Федьковича поліція не дозволила виголошувати), наприкінці про-мовляв Володимир Барвінський. Відчитано 10 телеграм з Галичи-ни, Буковини й Відня. Саля була повна, жіноцтва начислено 139; але концерт дав дефіцит 20 золотих. По концерті відбувся товариський вечір із декламаціями, співом Вахнянина й промовами на честь «всіх живих, мертвих і ненароджених». Учасники на пам'ятку поді-лилися лавровим вінком, яким був прибраний портрет Шевченка.

По тій самій стороні Куркової вулиці, ближче міста, в однім з дворів була т. зв. Veteranische Heinle, де з початком XIX ст. відбувалися міщанські балі.

При Курковій вулиці був монастир капуцинів, заснований 1708 p., по знесенню цього ордену в 1785 р. перейшов до францісканів; в 1833 р. знищений пожежею, був відбудований на-ново. Недалеко від монастиря знаходився величавий будинок, де розміщується бібліотека «Народного Дому», заснована 1849 p., одна з найбільших в краю, цінна старими друками й рукописами. Будинок призначений на бурсу «Народного Дому».

Сусідня Францісканська площа 1748 р. була ареною комічної «монахомахії», боротьби між кармелітами й капуцинами. Кармеліти з огірченням бачили, що недавно заснований костел ка-пуцинів забирає їм вірних, – рішилися, отже, знищити своїх кон-курентів. Одного дня вони вислали свою службу й, перекопавши публічну дорогу, що вела до капуцинів, спинили комунікацію. Потім почали руйнувати нові будови в капуцинськім монастирі й врешті захопили площу між обома монастирями та почали ставити довкола неї паркани, щоб ніхто не міг дістатися до капуцинів. Магістрат виступив проти цього безправ'я, вислав на площу цех теслів і міських слуг із сокирами, паркани підрізано і повалено. Але войовничі кармеліти озброїлися також сокирами й іншим знаряддям, кину-лися на магістратських робітників, побили їх і поранили. Постала така метушня, що аж ударено на тривогу в дзвони... Постав із того довголітній процес, аж поки суд не приборкав кармелітів.

На Францісканській площі в давніших часах відбувалися на-родні гагілки на другий день Великодня. Дівчата ставали колом, одна посередині починала пісню, яку її товаришки вели дальше; провідниця тримала в руках скручену хустку і старалася закинути її на шию одному з парубків, що приглядалися забаві: зловлений мусив відкупитися окупом із медяників, горіхів тощо. Далі йшли інші пісні, також про Зельмана. Площа називається тепер площею Національної Гвардії, на честь польської гвардії, що тут відбувала пописи в 1848 р.

Вулиці Куркова й Театинська ведуть до горбів, які разом носять ім'я Кайзервальду. Між вул. Театинською й вул. св. Войтіха є гора Льва. Назва її вказує на ім'я князя Льва, від котрого Львів дістав своє ім'я. Але чому якраз ця гора названа його іменем, незвісно. Може, були тут якісь укріплення з часів князя, може, якийсь пам'ятник, може, відбулася якась подія, пов'язана з