князем? Під цим іменем гора відома від XVI ст. В новіших часах її розко-пали наполовину й добували з неї камінь і пісок; звідси її друга назва – Піскова гора. Під час необережних робіт траплялися тут різні випадки: пісок обвалився і засипав одного чоловіка разом із кіньми, – добуто його неживим. Горою Льва опікувався пильно наш історик Ісидор Шараневич, подбав про те, щоб гори не нищено й об-саджено її деревами; але по війні вона нищиться далі. Ця гора має свою легенду. В однім із львівських польських часописів появилося оповідання такого змісту: 11 березня 1925 р. перед полуднем пере-ходив оповідач біля гори Льва. Шалів тут вітер, що кидав туманами піску й снігу, гнув додолу дерева й запирав віддих у грудях. В одній хвилі з гори Льва відірвалася брила піску й на тому місці появилася постать лицаря при повній зброї; панцир був зложений з лусок, що робили враження грубої шкіри. З'ява стояла нерухома, але повіяв вітер – і постать зникла, залишився тільки сірий круг піску. Так постала легенда про лицаря – опікуна гори...
Під горою Льва знаходиться костел св. Войтіха. Тут у XVII ст. був холерний цвинтар для дітей; в 1607 р. засновано тут костел, в 1702 р. місіонери поставили теперішню будову й при ній дім, де був інтернат для клериків. Йосиф II зніс костел, і він був перемінений на військовий склад; від 1906 р. кілька разів у році є там богослужіння.
Сусідні горби мали колись свої назви: Змієва гора, Ка-мінна, гора Стефана,– тепер вони затратилися. На всіх горбах простягалися колись сади й виноградники міщан.
Дальші узгір'я звалися у XVIII ст. Льоншанівкою, від міщан Льоншанів (Longchamps). У 1780 р. оглядав це місце цісар Йосиф II і похвалив його гарне положення. На пам'ятку цього власник поставив статую Мінерви з написом латинською мовою; пам'ятник знищено близько 1900 р. З того часу горби почали нази-вати «цісарським лісом» – Кайзервальд. До 1915 р. був тут ще оста-нок гарного лісу, – вирубано його в часі війни й заорано, тягнуться тепер туди тільки поля й городи.
Кайзервальд простягається в напрямі до Знесіння та Кривчиць і опадає вниз стрімкими ярами, по яких весною біжать потічки.
Яри місцями поросли корчами, місцями штучно заліснені; над ними в'ється дорога з кам'яними містками. Весною, як земля вкриється білим квітом, Кайзервальд має багато краси й принади.
З Кайзервальдом пов'язані для нас деякі історичні спомини: тут організувалося українське військо, тут відбували свої перші вправи Січові стрільці у стрілянню й розвідчій службі. У квітні 1914 р. були тут перші стрілецькі маневри за участю до 600 стріль-ців зі Львова і підльвівських сіл, у двох групах, під проводом Сеника й Чайківського. Штаб стояв при дорозі до Кривчиць, де є великий бук, а під ним – фігура.
На південь від Кайзервальду є Личаків. Назву Личакова виводять із німецького Liitzenhof; вона з'являється у XVIII ст. В давніших часах Личаківська вулиця звалася Глинянською до-рогою. Туди вів гостинець на Глиняни, Золочів і далі на схід до Києва і на південь, через Молдаву й Волощину, до Константино-поля. Перші оселі появилися тут у XV ст. Львівські історики на-зивають засновником Глинянщини близько 1495 р. ксьондза Миколая сина Блазія. До половини XVII ст. постала тут велика оселя, що числила до двісті домів. Головною прикрасою її були гарні сади, городи й особливо виноградники, насаджені на узгір'ях, звернених до полудня, уздовж цілої вулиці. Львів мав тоді своє власне вино.
Глинянська дорога була гостинцем дуже жвавим. Безнастанно протягали туди вози з товаром, одні, що йшли зі Львова на схід, інші, що приходили зі сходу до міста. Особливо оживлявся цей шлях, коли зі Львова вибирався т. зв. караван, великий купецький табір у дорогу до Туреччини. Караван складався не раз з кількаде-сяти возів. Великих возів на таку подорож доставляли фахові фірмани, що удержували по кількадесят коней. Такі підприємці були люди заможні, відомі чесністю, розумні й досвідчені, що знали добре звичаї й мови східних країн. Плачено їм від ваги товару. Вони везли транспорти до Константинополя і назад. На чолі каравану старшим або «караван-башею» був звичайно вірменин, бо вірмени мали най-більше зносин із Туреччиною. Такий «караван-баша» мав майже не-обмежену владу над караваном у дорозі і відповідав за його цілість та безпеку. В цю дорогу купці виправлялися як на воєнний похід, добре озброєні, зі службою і найманими людьми; караванові грози-ли часом великі небезпеки, бо на табір нападали опришки й розбій-ники або й татари по кількасот, а то й кілька тисяч людей. Караван збирався в дорогу за теперішньою Личаківською рогачкою, коло Кривчиць; тут з подорожними прощалися їх кревняки й приятелі за участю всього населення міста. Велика була радість, як приходила вість, що караван повертається назад: «Караван іде!» – це був клич, який знову стягав на Глинянську дорогу масу цікавих.
Глинянським шляхом ішли також до Львова різні воєнні походи. В 1648р. личаківські узгір'я обсадили козацькі війська. Гетьман Богдан Хмельницький мав свою квартиру при Личаківській вули-ці, по правій стороні, ідучи з міста, за церквою св. Петра й Павла. Тут також мешкав татарський ватажок Тугай-бей. Навпроти, десь в околиці теперішньої Круп'ярської вулиці, стояв великий відділ та-тар. Головний козацький табір був під Кривчичами. І під час другої облоги Львова