державний переворот, Союз із соціалістами Централь-ної Ради завжди здавався кайзерові протиприродним.
Отут і виходить на велику політичну арену постать Петра Скоропадського, який в цей час був вже досить відомим. Зростаючий авторитет представника військово-земельновласницької еліти непокоїв українських лідерів, і вони чинили йому всілякі перешкоди, що змусило генерала піти у відставку і зайнятися політичною діяльністю.
Досить еклектичне політичне кредо П.Скоропадського формувалося під впливом двох факторів: з одного боку, він поділяв погляди істеблішменту самодержавної Росії, з друго-го - усвідомлював правомірність українських домагань і необхідність деяких змін у суспільстві. У березні 1918 р. за участю П.Скоропадсь-кого виникла політична організація "Українська Громада" (згодом - "Українська Народна Громада"). Її платформа виявилася близькою до позиції Української демократично-хліборобської партії та "Союза земельных собственников". Політичний консерватизм у програмних засадах "Української Громади" поєднувався з прагненням до поміркованих перетворень у соціально-економічній сфері. Якщо рівень організації "Союза земельных собственников" П.Скоропадський визнавав досить високим, то прагнення його членів відстоювати лише власні інтереси непокоїли його, породжували незгоду. Водночас "хлібороби" імпонували П.Скоропадському тим, що відстоювали дрібне земле-володіння в Україні. Саме такий шлях у поєднанні з акціонуванням переробної промисловості, на його думку, мав стати магістральним у розвитку української економіки. Німецький уряд вбачав у Гетьмані політичного діяча “сильної руки”, який би міг забезпечити умови окупаційного режиму, до того ж його проекти реформ, зокрема повернення приватної власності, були підтримані і західними капіталістами, які прагнули повернути назад втрачені землі і капітал.
24 квітня 1918 р. керівники німецької адміністрації в Україні зустрілися з генералом П. Скоропадським. На цьому побаченні вони висунули вимоги, при задоволенні яких давали згоду підтримати український уряд «сильної руки».
Ці вимоги після взаємних узгоджень набули такого вигляду визнання:
Визнання Брестської угоди;
Розпуск Центральної Ради, відкладення скликання Установчих зборів до повного “заспокоєння краю”;
Погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань;
Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмежання компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ;
Впорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів “революційного походження”;
Забов’язання України щодо забезпечення військ Центральних країн;
Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності;
Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства, парцеляція (поділ землі на невеличкі ділянки) великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит;
Виплата за військову допомогу Україні.
Забов’язавшись виконувати дані вимоги, Гетьман отримав окупаційних військ, яка на той момент мала визначальний характер.
29 квітня у найбільшому в Києві приміщенні - цирку зібрався хліборобський конгрес, на який прибуло з усієї України майже 8 тис. делегатів. Як тільки в ложі з'явився Скоропадський, у залі знялася овація, залунали вигуки: «Хай живе гетьман!» Після цього головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те, що вони довірили йому владу. На цьому процедура «виборів» завершилася. У ніч на 30 квітня прибічники захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров'ю: у сутичці з охоронцями Центральної Ради - січовими стрільцями - загинули три офіцери-гетьманці. У пере-повненому німецькими військами Києві стати на захист законно-го уряду ніхто не наважився.
Отже переворот відбувся, а що ж далі…
2. Аграрна реформа в Українській Державі
Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпочав проводити правову, адміністративну, судову та аграрну реформи. Виходячи з обраної теми я більш детально зупинюсь саме на останній. У цьому розділі я спробую показати різницю між “благими” намаганнями реформи та її реалізацією. І так, почнемо.
Для підготовки умов до аграрних перетворень на місцях створюва-лися земельні комісії, які з перших днів нової влади усували земельні комітети Центральної Ради.
Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ на місцях створювалися регіональні управління хліборобства та дер-жавного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земель-но-ліквідаційні та особливі комісії. Ці останні вирішували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р.
Повітові земельні комісії брали на себе тимчасове управління зе-мельними ділянками окремих власників на їхні прохання і з дозволу гу-бернських комісій на термін понад один рік. Маєтності господарів, які були відсутніми, за розпорядженням губернської комісії передавалися повітовій комісії для управління без заяви власника або його повірено-го. Суть управлінських функцій зводилася до передачі маєтків в орен-ду або прямого господарювання з допомогою призначених фахівців. Витрати на ці заходи покривалися за рахунок прибутків, одержаних від господарської діяльності. Чистий прибуток передавався власникові, який міг у будь-який час вимагати повернення своєї ділянки.
Поряд із земельними комісіями Рада Міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, до компетенції яких входив розгляд справ про відновлення порушеного володіння й користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування май-ном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів.
Земельна реформа мала багатоступеневий характер. Низкою зако-нодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи:
відпові-дальність за перетворення брав на себе уряд;
створення Державно-го земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини при-ватних земель із повним відшкодуванням за них;
продаж земельних ділянок малоземельним господарям;
створення дрібних, але економічно міцних господарств;
забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України;
вдосконалення сільськогосподарського кредитування.
8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для