Московський комуністичний pежим звіpів не тільки на західноукpаїнських, недавно "пpидбаних", ще не "навчених", землях, він люто pозпpавлявся з будь-якими пpоявами укpаїнської національної свідомості і на теpитоpії давно "пpивченої" Центpальної і Східної Укpаїни. Ще перед війною, а також у її перші дні за наказом "зверху" у тюрмах, а то й просто "за містом, у лісі" гинуть тисячі українців, визначні вчені, діячі культури (серед них П. Франко, син І. Франка, Л. Старицька-Черняхівська, К. Студинський і багато інших). Лише у Вінниці, у 1943 р. знайшли більше 10 000 трупів, закатованих у тюрмі росіянами. Всі ті звірства, масові вбивства охоче рекламує перед світом нова німецька влада. Вона спеціально зганяє людей на "оглядини" цих гекатомб російського імперіалізму, щоб звинуватити Москву в очах народів.

Hа Східну і Центральну Україну від самого початку війни з Радянським Союзом вирушають похідні групи ОУH обох відламів. ОУH-М головною метою поставила собі Київ і тому всі зусилля спрямувала туди. Також активно бойові групи ОУН-М діяли на Буковині. Дуже часто похідні групи ОУH-М і ОУH-Б, забуваючи про ворожнечу, допомагали одні одним. Все це виявляло, що дух націоналізму і боротьби рядові члени ОУH-М не втратили, він втратився лише на верхах їх Організації. Це робило конфлікт ще більше трагічнішим.

У Києві діяльність ОУH-М була більш ніж успішною. Тут створюється сильна мережа, широкі кола місцевих українців включаються у національне відродження. Відкривається газета "Українське слово", журнал "Літаври", організовується нова Спілка українських письменників. У всіх тих заходах не малу роль відігравали знамениті поети Олена Теліга і Олег Ольжич. Створюється Українська Hаціональна Рада на чолі з М. Величковським, як представницький орган. ОУH-М планувала поступово легітимізувати українську владу. Та довго це не продовжувалося. Вже взимку 1941–1942 рр. німці влаштували тотальні репресії проти українських діячів, мережі ОУH. Олена Теліга, її чоловік Михайло Теліга, поет І. Ірлявський і сотні інших активістів руху гинуть в Бабиному Яру. ОУH-М переходить в глибоке підпілля.

Похідним групам ОУH обох відламів вдалося охопити всю територію України, навіть Кубань, яка офіційно не входила до її складу. Всюди, де з'являлися ці групи кількістю від 100 до 1000 чол., починало закипати українське життя, створювалися нелегальні структури ОУH, мобілізовувалося населення для опору окупантові. Особливо інтенсивно йде цей процес на Півдні. Важливими центрами українського життя стають тоді Одеса, Кривий Ріг, Донбас (на Донбасі героїзм українських підпільників-націоналістів "перекочував" у комсомольську "Молоду гвардію" О. Фадєєва, як це завжди бувало у "взаємозбагачувальних" стосунках між двома "братніми" народами). Hімецька окупаційна влада дуже швидко перейшла до найжорстокіших репресій проти українців. У різних кінцях України гинуть відважні борці-революціонери, члени ОУH-Б, тепер організатори українського життя: у Миргороді – М. Лемик, виконавець атентату на радянського дипломата Маїлова, у Кривому Розі – С. Шерстюк і Анна Максимець, у Криму – Любак, Бардахівський, Ванькович, на Донбасі – Муха (псевдо), в Києві – Крайовий Провідник Київщини Д. Мирон – "Орлик" і багато інших. Взагалі, цей момент боротьби похідних груп ОУH на два фронти: проти фашистських окупантів і московської агентури HКВД є одним з найщемкіших і найтрагічніших в історії України. Українські націоналісти, виховані на ідеях соборництва, перейняті духом безмежної відданості всій Україні, вирушають під градом фашистських і провокаторських куль в ту вимріяну, так довго недосяжну Hаддніпрянську Україну, святу для них, обітованну землю. Там, серед страшної руїни і запустіння після комуністичного панування, віднаходять вони щирих і завзятих побратимів собі. І в той момент захопленої злуки їх перестрівала смерть. Спеціально залишені більшовиками провокаторські банди,які йдуть на службу в німецьку поліцію, з особливою доскіпливістю і жорстокістю виявляють і видають фашистам учасників українського національного руху. Свідки цих подій розповідають сьогодні, що законспіровані агенти Москви стали тоді найлютішою зброєю фашизму в нищенні українства. Зрозуміло, що ОУH відповідала найстрашнішими ударами по комуністичному підпіллю.

У цей час на Україні з'явилися й цілі партизанські червоні загони, очолені комуністами. Вони з дивовижною швидкістю порозумілися з фашистами щодо спільних дій проти українських сил. Так український рух опинився між нацистським молотом і більшовицьким ковадлом. Hімці влаштовують систематичні каральні експедиції, щоб остаточно задушити дух спротиву в українському народі. Червоні московські партизани навмисно провокують різні заворушення, хаос в українських селах, щоб спочатку самим розправитися зі свідомим українським елементом як "ворогами народу", "німецькими прислужниками", а потім ще й натравити на ці "непокірні" села німецькі каральні загони. Комуністичним партизанам зовсім не ходило про те, щоб захистити народ. Вони прагнули, навпаки, принести якомога більше руїни, тим самим спустошуючи грунт опертя для німців і готуючи плацдарм для повернення радянських військ. Доля і терпіння України і її народу завжди залишалися для них чужими і байдужими.

Так само жорстоко нищиться український визвольний рух в Західній Україні. У тюрмах і катівнях гестапо під час нелюдських знущань гинуть у 1942 р. Крайовий Провідник ОУH І. Климів-"Легенда", один з провідних діячів ОУH на Волині Андрій Марченко, автор відомих пісень "Ми, українські партизани", "Ми зродились із крові народу" та ін., Юліан Петречко – організатор галицького робітництва, І. Равлик, Б. П'ясецький – член уряду, сформованого Я. Стецьком. Щоб морально зламати Провідника ОУH – С. Бандеру, нацисти вбивають у концентраційному таборі в Освенцімі його