Курсова робота з історії України
Австрійська імперія в історії України
Зміст
Вступ
Українці під владою Габсбургів.
Селяни
Духовенство
2.Реформи Габсбургів і західні українці
2.1 Цісар-реформатор
2.2 Рутенство
3. Зміни в Австрійській імперії
3.1 Революція 1848р. в Галичині
3.2 Селянська проблема
3.3 Національне питання
3.4 Празький конгрес
3.5 Українці в імперському парламенті
3.6 Діяльність українців
3.7 Буковина і Закарпаття
3.8 Значення 1848р.
Висновок
Вступ
Як вже було сказано, Австрія являла собою не країну, а Імперське утворення. У XIX ст. вона складалася із суміші 11 великих народів і ряду менших етнічних груп, що населяли більшу частину Східної Європи й у 1800 р. становили близько однієї сьомої населення всього континенту. Оскільки жодна нація чи народність не мала в імперії абсолютної більшості, то й жодна національна культура не була визначальною — до такої міри, як російська культура в царській імперії. І хоч в ар-мії та серед чиновництва переважала німецька мова, якою розмовляла найбільш впливова нація імперії, вражаючою особливістю цієї імперії залишалася її етнічна різноманітність. Поширюючи свій суверенітет на все нових підданих, династія Габсбургів не змінювала, принаймні спочатку, традиційних форм влади в тих королівствах, герцогствах, провінціях і містах, які вона захоплювала. І так відбу-валося не лише тому, що Габсбурги не хотіли провокувати опір, а й тому, що їм бракувало сильних централізованих установ, необхідних для уніфікації управління. Відтак аж до середини XVIII ст. їхня імперія являла собою хисткий, слабо скоорди-нований конгломерат, який часто охоплювали кризи, породжувані внутрішніми чварами або втручаннями ззовні.
У 1740 р. імператриця Марія Терезія дійшла висновку, що для збереження ім-перії необхідно провести реформи. Долаючи запеклий опір місцевого дворянства, вона здійснила ряд заходів для зміцнення органів центральної влади, а також створи-ла канцелярії місцевої влади. Щоб заповнити ці посади, вона збільшила бюрокра-тичний апарат. Марія Терезія також заклала підвалини великого постійного військо-вого відомства. Проте, як обачний політик, вона не прагнула цілковитої одноманіт-ності. Так, у стосунках з бунтіліивими мадярами вона часто віддавала перевагу ком-промісному рішенню, не вимагаючи безумовної покірності своїй волі.
Ще заповзятішим реформатором виявився син Марії Терезії Йосиф II. Прибіч-ник тогочасних європейських теорій мудрого правління, він вирішив зробити свою діяльність взірцем освіченого абсолютизму. За висловом одного англійського істо-рика, його правління «було освіченим, бо Йосиф II вважав за обов'язок монарха сприяти добробуту своїх підданих... а абсолютним тому, що ніхто, крім нього, не міг сказати, в чому саме цей добробут полягав і як його можна було досягти».
Своєю метою імператор ставить покращити долю селян, оживити занепалу економіку, підняти ефективність чиновництва і вдосконалити освіту в усій імперії. Невідступно керуючись абсолютистськими принципами, він також намагається ска-сувати особливі права і привілеї окремих земель, що ускладнювали проведення ре-форм. Як і належало сподіватися, з усіх амбіціозних задумів Йосифа II вдалося здійснити лише деякі. Це викликало у нього гірке розчарування. І все ж правління Йосифа II знаменувало виняткові часи, коли імперія прагнула й могла зміцнюватися й самооновлюватися.
Згадані реформи мали величезне значення для українців, оскільки вони прово-дилися саме в час приєднання до імперії Галичини. Таким чином, бодай із цієї точки зору українці ввійшли до складу імперської системи Габсбургів в апогеї її розквіту.
1.Українці під владою Габсбургів
Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р. Двома роками пізніше до Галичини була при-єднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у за-непадаючої Оттоманської імперії.) Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаю-чи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Га-личина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній про-вінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між ними.
Під посереднім контролем Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів се-редньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.
1.1 Селяни. Умови життя в населених українцями землях імперії Габсбургів харак-теризувалися одним словом: бідність. Горбистий рельєф та невеликі наділи усклад-нювали обробку землі, а постійний гніт польської шляхти доводив селян до повного виснаження. Після того як у результаті поділів Польщі невеличкі й брудні галицькі міста було відрізано від традиційних ринків на Україні, їхня й без того тяжка доля стала ще тяжчою.) Не дивно, що Галичина мала сумну репутацію однієї з найбільш нужденних і відсталих частин імперії.
Величезну більшість західних українців складали селяни-кріпаки, для яких ви-зиск був фактом щоденного життя. За право користуватися убогими земельними наділами вони мусили відробляти на феодала панщину, що сягала п'яти-шести днів на тиждень) Крім того, шляхта нерідко змушувала селян відбувати різні роботи у панських маєтках і вимагала натурального оброку. Підраховано, що панові діста-валося десь від половини до третини жалюгідного селянського прибутку. Ніби цього було мало, володарі маєтків систематично експропріювали селянські та громадські землі, залишаючи селянам чимраз менші наділи. Так, якщо середня площа селян-ського наділу в Східній Галичині у 1819 р. становила 14 акрів, а шляхетського маєт-ку— 1051 акр, то на 1848 р. відповідно 9,6 та 1400. Отож, Східна Галичина являла собою переконливий зразок суспільства, в якому багаті ставали ще багат-шими, а бідні — ще біднішими.
За таких умов навіть вижити було