РЕФЕРАТ
на тему:
“Біографія Хрущова”
Народився 15 квітня 1894 р. у с. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області РФ, у робітничій родині. До 15 років наймитував у поміщиків. Від 1908 р. працював на шахтах Донбасу, де з 1912 р. брав участь у виступах проти царського режиму. Це, зокрема, засвідчив начальник Катеринославського губернського жандармського управління: у своєму донесенні від 28 травня 1912 р. він зазначив, що серед осіб, які збирали пожертвування для родин розстріляних на Ленських копальнях робітників, був 18-річний учень слюсаря заводу Боссе Микита Хрущов.
Така поведінка молодого робітника була помічена начальством, і йому довелось шукати нову роботу. Це було нелегко, але він влаштувався на Рутченківську шахту № 31, де розповсюджував газету «Правда», влаштовував колективні читання. Наприкінці 1914 р. перейшов до механічних майстерень Рутченківської копальні, яка обслуговувала близько десятка шахт. М. Хрущову доводилося бувати на кожній з них, що розширювало коло його контактів і знайомств.
Після Лютневої революції обрано членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У м. Юзівка (нині Донецьк) на одному з мітингів він познайомився з Л. Кагановичем, який матиме згодом значний вплив на подальшу політичну долю М. Хрущова. Рада в Юзівці перебувала під впливом меншовиків і есерів. Хоча М. Хрущов на той час ще не був у ленінській партії, він підтримував саме більшовицьку фракцію.
У 1918 р. вступив до партії більшовиків. Сталося це, як потім він сам згадував, під впливом виступу М. Бухаріна. Під час громадянської війни М. Хрущов – червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії.
На початку 20-х рр. М. Хрущов брав участь у відновленні шахт Донбасу. Працював на Рутченківській копальні заступником голови управління з політроботи, згодом йому запропонували посаду управляючого Пастухівської копальні. Одначе його бажанням було навчатися. Кілька разів звертався з проханням дати йому змогу навчатись на робітфаці при Юзівському гірничому технікумі. Нарешті дістав згоду і в 1922–25 рр. навчався у згаданому технікумі. Обирали секретарем парторганізації. У грудні 1923 р. – член Юзівського окружкому КП(б)У. Збереглися свідчення про те, що він часто бував на шахтах і завдяки його зусиллям вдалося припинити один із страйків невдоволених умовами праці та життя робітників.
Ще один цікавий штрих: деякий час у ці роки М. Хрущов перебував під впливом Л.Троцького. Про це він сам напише в одній з анкет у 1937 р. Це, до речі, згодом дасть підставу його політичним противникам висунути проти нього обвинувачення у «троцькізмі».
Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. У 1925–26 рр. він працював секретарем Петрово-Мар’їнського райкому партії, у 1926–28 рр. – зав. оргвідділу і одночасно заступником секретаря Сталінського окружкому КП(б)У. У день свого 70-річчя М. Хрущов, порівнюючи своє життя з драбиною, скаже, що він долав її, не перестрибуючи «щаблі», виконуючи будь-яку доручену справу. Одначе цілком очевидно, що деякі «щаблі» йому допомагали долати впливові особи, а з-поміж них, в першу чергу, Л. Каганович. Саме він запропонував М. Хрущову, викликавши того до Харкова, у 1928 р. посаду заступника завідуючого оргрозподвідділу ЦК КП(б)У. У квітні того самого року рішенням секретаріату ЦК КП(б)У його рекомендовано завідуючим оргвідділу і заступником секретаря Київського окружкому КП(б)У.
Однак працював він недовго. За рекомендацією Л. Кагановича, який на той час був уже секретарем ЦК ВКП(б), М. Хрущов у 1929 р. став студентом Промислової академії у Москві. Згодом очолив партосередок цієї академії, активно винищуючи представників антисталінської опозиції. Така активність, судячи із спогадів самого М. Хрущова, сподобалась Й. Сталіну, дружина якого – Н. Алілуєва інформувала чоловіка про енергійні «викривальні» дії секретаря парторганізації.
Відтак за рекомендацією Л. Кагановича і з відома Й. Сталіна М. Хрущов перейшов на партійну роботу в Москві. У 1931–32 рр. – секретар Бауманського і одночасно Краснопресненського райкомів ВКП(б), у 1932– 34 – секретар Московського міськкому, у 1934–35 рр. – другий секретар Московського обкому і перший секретар Московського міськкому ВКП(б). На XVII з’їзді ВКП(б) обрано членом ЦК ВКП(б). Від березня 1935 до січня 1938 – перший секретар Московського обкому і міськкому ВКП(б). У цей час він зміг здобути довір’я Й. Сталіна, чим потім вдало користувався. У 1939 р. увійшов до складу політбюро ЦК ВКП(б).
У 1938–49 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У (з перервою з березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). В Україну М. Хрущов, як він сам пояснював Й. Сталіну, не прагнув вертатися з кількох причин. Насамперед він вважав, що С. Косіор, який очолював ЦК КП(б)У з червня 1928 р., був більш досвідчений, а до того ж М. Хрущов мав сумніви щодо власної здатності зорієнтуватись у національній політиці. Проте Й. Сталін відкинув його аргументи. Така категоричність не була випадковою. На той час Й. Сталін остаточно визначив для себе долю політики «коренізації» і «українізації», здійснюваної у попередні роки. Згортання цієї політики розпочалося ще з 1932 р. Тепер М. Хрущову належало остаточно зробити поворот до русифікації, «почистивши», зокрема, українські партійні кадри.
Визначив Й. Сталін і долю С. Косіора. Його перевели до Москви на посаду заступника голови РМ СРСР, а невдовзі після цього за безпідставними обвинуваченнями розстріляли. Перед М. Хрущовим було поставлено завдання «добити» троцькістів і бухарінців в Україні.
З усіма завданнями М. Хрущов успішно
