впорався. Остаточно зійшла нанівець політика «коренізації» й «українізації». У квітні 1938 р. постановою ЦК КП(б)У «Про реорганізацію шкіл на Україні» утворення навчальних закладів, де викладання проводилось мовами національних меншостей, кваліфікувалось як «насадження особливих національних шкіл», що були вогнищами «буржуазно-націоналістичного впливу на дітей», а їх функціонування визнавалось «недоцільним і шкідливим». Тоді ж у квітні постановою Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах» з другого класу початкової української школи вводилось обов’язкове викладання російської мови. Для цього відводилось 4–5 годин на тиждень. Було припинено «українізацію» вузів, установ, преси. Діловодство перетворилося на двомовне, але «перемогла» російська мова.
У червні 1938 р. у доповіді на XIV з’їзді КП(б)У М. Хрущов підкреслював: «Вороги народу, буржуазні націоналісти знали силу і вплив російської мови, російської культури. Вони знали, що це вплив більшовизму, вплив вчення Леніна–Сталіна на уми українського народу, українських робітників і селян. Тому вони викорінювали з шкіл російську мову. В багатьох українських школах вивчали німецьку, французьку, польську та інші мови, тільки не російську...Товариші! Віднині всі народи будуть вивчати російську мову».
Як засвідчують документи НКВД, з приїздом М. Хрущова в Україні стався «докорінний перелом» у вишукуванні «ворогів народу». Змінилася каральна практика, і майже всі засуджені тепер отримували смертні вироки. І сталося це, як мовиться в одному з документів, «на підставі безпосередніх вказівок наркома внутрішніх справ СРСР Єжова щодо усунення антирадянського підпілля, даних ним під час приїзду на Україну, під керівництвом секретаря ЦК КП(б)У М.С. Хрущова».
Разом з тим перші роки праці М. Хрущова збіглися з певною зміною акцентів у боротьбі з «ворогами народу». Наслідки репресій стали настільки очевидними, що відповідно з рішеннями січневого (1938 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) почалося відновлення виключених з партії, перегляд деяких справ. На згаданому XIV з’їзді КП(б)У М. Хрущов наводив приклад Києва, де «компромат» було подано на половину складу міської парторганізації, а із 130 комуністів АН УРСР 111 були обвинувачені у різних «гріхах». Деякі справи було переглянуто, але не можна вважати, що запанувала суцільна справедливість, оскільки провину за «перегини» покладали не на систему, а на нещодавно викритих нових «ворогів», на чекістів, на партпрацівників, які вчора вважалися активними бійцями за «чистоту» партії.
На передвоєнний період діяльності М. Хрущова припадають не лише останній рік «великого терору», а й інкорпорація Західної України (1939 р.). Він брав безпосередню участь у тому, що комуністична пропаганда називала «визвольним походом» і що насправді було результатом секретних протоколів «пакту Молотова–Ріббентропа», підписаного у серпні 1939 р. Ось уривок з його спогадів про ті події: «Якщо вже у перший день ми підійшли до Тернополя, то до Львова підступили, напевно, на другий чи на третій день. Німці також підійшли до нього, але ми їх трохи випередили, хоча ні вони, ні ми до Львова ще поки не увійшли. Тут виникло питання, як би не стикнутись нашому війську з німецьким. Ми вирішили увійти з ними в прямий контакт... Переговори з німцями закінчились доволі швидко: вони хотіли першими увійти до Львова, щоб встигнути пограбувати його міські ресурси. Але оскільки наше військо вже стояло поруч, то вони не захотіли у той момент демонструвати ворожість, показали, що дотримуються угоди, і заявили: «Будь ласка».
М. Хрущов був добре поінформований і про наступний терор на західноукраїнських землях, і про те, що робилося тут з метою уніфікувати життя за комуністичними стандартами.
На початку війни СРСР з нацистською Німеччиною М. Хрущов займався питаннями організації протидії нацистській окупації України. Під час війни був членом військових рад Київського особливого військового округу, Південно-Західного напряму, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-го Українського фронтів; йому було присвоєно звання генераллейтенанта (1943 р.). Від липня 1943 р. знову почав вести роботу політбюро, оргбюро і секретаріату ЦК КП(б)У.
Від лютого 1944 р. до грудня 1947 р. М. Хрущов за сумісництвом працював головою РНК УРСР. Його призначення диктувалося потребою концентрації партійної й державної влади для швидкого подолання наслідків війни. Одним із важливих питань, що вимагали його уваги, було приєднання Закарпаття до України (1945 р.), відновлення зруйнованого війною господарства.
Незважаючи на те, що господарство України зазнало величезних втрат, уже на кінець 1948 р. промислове виробництво становило 71 % щодо рівня 1940 р., загальні посівні площі – 93 %. Були відбудовані Дніпровська ГЕС, металургійні заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь» (Жданов, нині Маріуполь), Макіївський металургійний завод та ін., на довоєнну потужність увійшов Харківський тракторний завод. Виникла нова галузь промисловості – газова індустрія (завершилося будівництво газопроводу Дашава-Київ).
Певною мірою всьому цьому сприяли перманентні мобілізаційно-пропагандистські заходи, що їх здійснював тодішній режим, інспіруючи «соціалістичне змагання» та різного роду «рухи передовиків і новаторів виробництва». Реальний, повсякденний ентузіазм людей, їхня готовність до чергової самопожертви – усе це тісно перепліталося з притаманним комуністичній системі формалізмом. Відбудовуючи господарство, люди відроджували передусім нормальне життя для себе та своїх дітей, а система списувала все на «найвищі інтереси батьківщини Жовтня». Важкими були умови, в яких жили й працювали люди, але їх підтримувала віра в краще життя.
До певної міри діяльність М. Хрущова мала амбівалентний характер. У 1944 р. він уперше спробував приєднати Крим до УРСР, але отримав відмову (у 1954 р. реалізував цей задум). У 1944 р. вносив пропозицію про створення Холмської області, пропонуючи тим самим повернути давні українські землі до складу України.
