Інший маловідомий епізод пов’язаний з тим, що 1946 р. у відповідь на донос на його персональну адресу М. Хрущову у секретаріаті ЦК ВКП(б) випало доводити, що у Закарпатті та на західноукраїнських землях немає «насильницької українізації» російського населення. Було й таке, що М. Хрущов виправдовувався перед чиновником із ЦК ВКП(б) у тому, що напис на встановленому в Києві пам’ятнику «Генералові Ватутіну від українського народу» не є націоналістичний.
Найбільш одіозний приклад – голод 1946–47 рр. Виснажене війною та феодальною системою управління українське село в другій половині 1946 р. почало переживати голод, якому передувала катастрофічна посуха. У Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. становив від 1,9 до 3 ц з гектара. За підсумками сільськогосподарського 1946 р., колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показник дорівнював 50– 100 г, а подекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.
Валовий збір зернових в Україні становив у 1946 р. 531 млн пудів, що було в 3,5 раза менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних влітку 1946 р. колгоспів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, яку засіяли. Брак кормів призвів до значного скорочення поголів’я великої рогатої худоби, свиней та коней. Наслідки посухи посилювалися діями центральних московських органів. Не рахуючись з конкретними умовами та можливостями, вони здійснювали тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов’язкові плани хлібозаготівель.
Почали повторюватися жахливі картини 1932–33 рр.: люди хворіли на дистрофію, часто зі смертельними випадками (на травень 1947 р. було зареєстровано понад 900 тис. хворих на дистрофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, траплялися випадки людожерства (в січні–червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людожерства, 189 – трупожерства). В цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській (нині у складі Одеської обл.) і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 282 тис., у 1947 р. – понад 520 тис. осіб. І це лише ті випадки смертей, які зареєстрували загси УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі в Закавказзя, Середню Азію, на Кубань.
Керівники України неодноразово зверталися до Уряду СРСР із проханням про допомогу. Зокрема, 17 грудня 1946 р. М. Хрущов надіслав Й. Сталіну листа, в якому йшлося про необхідність надати фуражну позику колгоспам України. За підрахунками обкомів партії, в 1946 р. для боротьби з голодом потрібно було 150 тис. т зерна.
І в той час, коли голодувала не лише Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої та Середньої Волги, Ростовська область, Центрально-чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. «Радянський Союз врятував нас від голоду», – зазначав президент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р. було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. т зерна. Загалом експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. становив 1,7 млн т. При цьому поставки здійснювалися за цінами, що були нижчі від світових, і переважно в кредит.
Зайвий раз підтверджувалося цинічне ставлення до реальних проблем селянства, яке примушували мовчазно та за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Збереглися численні повідомлення про ситуацію на селі і настрої людей.
За перевіреними рецептами влада вбачала вихід насамперед у припиненні небажаних розмов і дій: лише у Дніпропетровській області під час збирання врожаю було заарештовано 38 осіб.
Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Не випадково в 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи й радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений щодо врожайності жита, цукрових буряків, картоплі, чисельності поголів’я великої рогатої худоби.
Підтвердилося й інше: тільки-но в Україні погіршувалася соціально-економічна ситуація, Й. Сталін та його оточення одним із найефективніших засобів виходу з неї вбачали посилення політико-ідеологічного тиску, пошуки «ворожої руки» й «шкідників».
Ось що згадував сам М. Хрущов про реакцію з Москви: «Сталін надіслав мені найбрутальнішу, образливу телеграму, де говорилося, що я сумнівна людина: пишу записки, де доводжу, що Україна не може виконати госпзаготівлі, і прошу величезну кількість карток для харчування людей. Ця телеграма подіяла на мене вбивчо. Я розумів трагедію, що загрожувала не тільки моїй персоні, а й українському народові, республіці: голод став невідворотним і невдовзі розпочався».
А коли М. Хрущов дав більш докладну інформацію про голод, то викликав ще більше роздратування Й. Сталіна: «М’якотілість! Вас обдурюють, навмисне доповідають про те, щоб розжалобити й примусити витратити резерви». «Він (Тобто Сталін. – Ю.Ш.) вважав, ніби я піддаюся місцевому українському впливові, що на мене тиснуть і я став майже чи не націоналістом, який не заслуговує на довіру».
Однак Й. Сталін не обмежився цією оцінкою, а поставив питання про необхідність «зміцнити» керівництво М. Хрущова в Києві. Спочатку він говорив про необхідність цього, а в лютому 1947 р. ЦК ВКП (б) «закріпив» цю думку спеціальним рішенням «Про зміцнення партійної і радянської роботи на Україні». 3 березня 1947 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, в якому взяли участь член політбюро ЦК ВКП(б) Л.Каганович і секретар ЦК ВКП(б) М.Патолічев. Обох обрали до складу політбюро і оргбюро ЦК КП(б)У. Пленум визнав недоцільною практику суміщення посад голови РМ і першого секретаря ЦК КП(б)У, ухвалив рішення «затвердити першим секретарем ЦК КП(б) України тов. Кагановича Л.М. з тим, що тов. Хрущов М.С. залишається
