Реферат з історії України
Богдан Хмельницький - будівничий Української держави
У багатовіковому розвитку українського народу ХVІІ століття займає особливе місце. Невибагливий і повільний плин суспільного життя, характерний для середньовіччя, змінився різким прискоренням, своєрідним катаклізмом, що ознаменував у політичній сфері створення етнічної держави українців, в економічний поступовий перехід до більш високого рівня суспільного виробництва. Перехідні періоди від одного цивілізаційного етапу розвитку людства до іншого завжди виштовхували на політичну арену певні сили або окремих осіб, які їх уособлювали, що далеко не адекватно відповідали існуючим на той час стереотипом мислення, поведінки і дій. У сфері соціальних відносин такою новою силою стало козацтво, яке на рубежі ХVІ – ХVІІ століття перетворилося з явища побутового у суспільний стан, через призму якого переломлювались основні тенденції розвитку України. Не випадково представлення різних шкіл та напрямів в історіографії визнають видатну роль козацтва в утворенні нових форм власності та конституювання політичних інституцій, що виходили за межі існуючих у середньовіччя станових рамок, традиційних світоглядних установок і уявлень про державу, право, місце людини у суспільстві [ 21, c.3].
Нова епоха ставила також нові завдання визвольної боротьби у свідомості частини представників шляхетського стану та козацтва, визрівають перші проекти надання автономії козацьким регіонам України у складі Речі Посполитої (О. Верещинський, С. Наливайко). Ще далі йшло керівництво козацьких ватаг, які, вийшовши на “волость”, встановлювали там без будь-яких попередніх теоретичних розумувань “козацький присуд”, що на практиці передбачав випадіння з-під юрисдикції місцевої королівської адміністрації цілих регіонів. В Україні почала зароджуватися стійка традиція визвольних змагань, які спиралися на військову силу козацтва, його організаційні засади та принципи.
У цій атмосфері двоїстості світу, традиціоналізму і водночас утвердження нових тенденцій, репрезентантом яких виступало козацтво, формувався світогляд майбутнього гетьмана України і творця козацької держави Богдана Михайлович Хмельницького (1595-1657) [ 22, c.106]. Лапідарна формула “шляхтич за походженням, козак по духу” як найбільше відповідає характеристиці цієї людини. Справді родина Хмельницьких проживала в середовищі галицької шляхти (у Жовклі чи Олеську), що безперечно наклало певний карб і на виховання Богдана. Відповідні знання та цілісні орієнтири юнак одержав і під час свого навчання в двох різних за своїм характером шкільних закладах – по – перше, ймовірно в одному з київських монастирів, по-друге, у Львівській єзуїтській колегії. Поєднання традиційної освіти, що існувало в Україні, європейською сприяло розширенню світогляду Богдана дало можливість познайомитися з кращими зразками світових духовних надбань. Подальше життя та діяльність Хмельницького свідчили, що в юнацькі роки він не гаяв часу – вивчав історичні документи, літописи, хроніки, праці середньовічних авторів, право, добре знав історію свого народу, його взаємини із сусідами [ 23, c.92].
Ще ближче з реаліями тогочасного життя Богдан Хмельницький познайомився в Чигирині. Почався якісно новий етап його життя. Шляхетське середовище і шкільну парту замінили атмосфера козаччини й ефес шаблі. Життя в краї було далеким від романтичних уявлень молодої людини – вихідця з дрібної української шляхти. В районі Дикого поля Хмельницькому довелося вперше зіткнутися з реальною загрозою з боку турків і татар, наяву побачити суперечності, які існували між різними угруповуваннями козацтва, на собі відчути результати політики польських властей на східних “кресах”. Проти, очевидно, екстремальні умови сприяли утвердженню принципової лінії поведінки Богдана і його політичного кредо. Свою долю Хмельницький зв’язав з козацтвом. Він бере участь у боротьбі проти турецько-татарської експансії в Україну, а під час походу польського війська в Молдавію і його поразки під Цецорою. (1620 р.) потрапляє навіть у полон.
Участь Хмельницького у козацько-селянських війнах 30-х років ХVІІ ст. відіграла величезну роль у формуванні його як державного діяча, політика полководця. Ці війни мали міжнародне значення і набули загальноєвропейського розголосу.
Політичні діячі й дипломати, оцінюючи повстання 30-х років, у якому брав участь Б. Хмельницький, вважали, що в результаті вступу українського народу опинилося під загрозою саме існування шляхетської Польщі [ 2, c.34]. У Хмельницького очевидно, саме тоді викристалізувалася думка про недоцільність обмеження у боротьбі з польським режимом в Україні не лише військовими методами. Дедалі більше приділяв уваги політичній стороні справи, він брав участь у діяльності козацьких посольств, які направлялися до Варшави, підтримував зв’язки з представниками французького уряду, зав’язував широке коло знайомств з посередниками інших іноземних держав.
Існуюче коло документів цього періоду життя майбутнього володаря України не дозволяє достатньою мірою реконструювати процес еволюції його світогляду. Хмельницький насамперед замислився над перспективою розвитку України її взаємин з Польщею. Не міг він не думати й про причини, що зумовили невдачу козацьких виступів. Щодо цього є пряме свідчення самого Хмельницького. У листі жителям Замостя датованому 1649 р. він писав: “... я сподіваюся, що всемогутній Господь Бог з своєї святої ласки нагородить нас за це літо і за цю зиму тим добром з ваших маєтків, яке ви десять років у нас брали. Тоді нам було погано, коли ви нас спершу обдурили, а саме, давши подарунки запорожській старшині, намовили нас від черні відокремитись, що ми й зробили, повіривши вашому слову. Але тепер ми всі в одному гурті, і не допоможе вам більше Господь Бог на нас їздити”.[ 3, c.44]
Без особливого перебільшення можна твердити, що на 1648 р. Б. Хмельницький зумів акумулювати і, звичайно, адаптувати до того часних реалій весь попередній досвід визвольної
