боротьби козацтва. Для того рівноцінними були, як військові, так і політичні методи боротьби. У політичному мисленні майбутнього мислення гетьмана тісно перепліталися прагматизм, схильність до компромісів та переговорів Петра Сагайдачного і непримиримість та постійне апелювання до військової сили козацьких проводирів 20-30-х р.р. ХVІІ ст. Говорити про перевагу одного з цих компонентів не доводиться. У роки Визвольної війни українського народу Хмельницький продемонстрував неперевершену майстерність добиватися поставленої мети шляхом, як відкритої збройної боротьби, так і методом переговорів, компромісів і навіть тимчасових поступок. Далеко не випадковими були інтенсивні контакти Б. Хмельницького із зовнішніми політичними силами. Очевидно, саме тоді у нього зароджується ідея використання в разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.
Заслугою Б. Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції в розвитку українського суспільства наприкінці 40-х років, які незважаючи на регіональні особливості і станову специфіку, проявилися у формуванні атмосфери масового невдоволення існуючим режимам. У його внутрішніх змінах були зацікавлені козаки, селяни, міщани, духовенство. Трагедія у сімейному житті стала лише своєрідним детонатором, який підштовхнув Б. Хмельницького до активних дій.
До Хмельницького жодна з політичних сил, які на той час займали домінуюче місце у суспільстві (зокрема українська шляхта – найбільш економічно сильніший та духовно розвинутий стан), не спромоглася сформувати і теоретично обґрунтувати ідею створення незалежної Української держави. Існували лише досить аморфні і не сміливі плани автомізації козацьких районів у складі Речі Посполитої. Не простим виявилося це завдання для Хмельницького.
Державотворча діяльність Б. Хмельницького мала такі основні етапи:
І. (лютий-вересень 1648 р.) формується ідея автономії для козацького району (центральна і південна частини Київського воєводства) у складі Речі Посполитої.
ІІ. (вересень 1648 – серпень 1649 р.) завершується процес розробки політичної програми, яка вперше в історії українського політичного мислення передбачала створення незалежної держави в межах усіх етнічних земель України; усвідомлюється право на територіально етнічну спадщину Русі;
ІІІ. (серпень 1649 – червень 1651 р.) – крах внаслідок позицій Кримського ханства намагань добитися реалізації програми створення незалежної української держави;
ІV. (липень 1651 – березень 1654 р.) – невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України в межах Речі Посполитої й пошук оптимального варіанту шляхом укладання угоди з російським царем чи турецьким султаном;
V. (березень 1654 – липень 1657 р.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за воз’єднання земель Західного регіону України з козацькою республікою (березень 1654 – травень 1656 р.) у союзі із московським царством, а потім (червень 1656 – липень 1657 р.) у коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача.
У ході всенародної революції 1648 – 1657 р.р. в Україні відбулися докорінні зміни в держаному устрої українського суспільства. Було повалено польсько-шляхетське панування і розпочато створення української національної держави республіканського типу. Захопивши село, місто чи мирну територію, українські повстанці найперше організовували разом із місцевим населенням вибори місцевої влади. Обирали за сучасними термінами виконавчу та судову влади.
Переосмислення Б. Хмельницьким уроків і мети боротьби дало йому змогу впродовж першої половини 1649 р. завершити в загальних рисах розробку програми державного будівництва незалежної України. Свідченням цього є його переговори з польським посольством А. Киселя у лютому і російським посольством Г. Унковського у квітні 1649 р. Готуючись до майбутніх переговорів з королівським посольством А. Кисиля, гетьман відмовився від скликання не лише “чорної”, але й розширеної старшинської ради. В джерелах є згадка, наче 12 лютого 1649 року він мав провести нараду з присутніми при цьому полковниками з питання їх доцільності. 20 лютого переговори все-таки розпочалися. Вони показали, що саме в цей час Б. Хмельницький вперше в історії вітчизняної суспільно-політичної думки сформулював принципи соціальної державної ідеї, які знайшли подальший розвиток під час квітневих переговорів Г. Унковського. Так по-перше у розмовах з королівськими комісарами гетьман чітко засвідчив право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання, в реалізації якого вбачав тепер головну мету своєї діяльності “виб’ю з людської неволі народ весь руський...” [ 4, c.21]. По-друге висловив ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля (“лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде”). Під час перебування в Чигирині Г. Унковського з розмов з старшинами і козаками довідався, що польських послів з Переяслова відправили, бо гетьман і Військо Запорізьке і вся Русь Київська під владою польського короля панів бути не хочуть. Під час переговорів з Г. Унковським Хмельницький відзначав можливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України “по тим кордонам, як володіли благочестя великі князі, а ми у підданстві і в неволі бути у них не хочемо”.
Хочемо звернути увагу на той факт, що одночасно з формуванням національної державної ідеї окреслився процес відродження ідеї українського монархізму. Як свідчать джерела, її носієм стає Б. Хмельницький, котрий вперше прямо чи опосередковано починає висловлювати думки про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержавну владу володаря України. 22 лютого він без натяків заявив польським послам: “Правда то есть: жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновнодцем і самодержцем руським”.
Дізнавшись про напад польських підрозділів на м. Бар (лютий-березень 1649 р.) Б. Хмельницький розумів це як вторгнення на територію незалежної держави, володарем якої він вважав себе. Пізніше гетьман звернув увагу Г. Унковського на незалежність
