Реферат з історії України
Богдан Хмельницький – людина легенда
Людина-легенда – ось найточніша характеристика єдиного в історії України загально національного лідера, за яким піднявся весь народ. Життя Богдана Хмельницького, тісно переплетене з долями багатьох тисяч українців, – це шлях блискучих перемог і гірких поразок, глибоких роздумів, особистих втрат і знахідок.
Батько Богдана, Михайло Хмельницький, був православним шляхтичем з Галичини. З юних років він служив у Яна Даниловича, і коли 1590 року того призначили старостою Корсуня й Чигирина, переїхав з ним до Наддніпрянщини, обійнявши пост чигиринського підстарости. Оскільки Я. Данилович жив переважно в Корсуні та Польщі, неприступний Чигиринський замок, що височів на гранітній горі, цілком перебував у віданні М. Хмельницького. Відповідно до посади, одержав у володіння багатий хутір Суботів за вісім кілометрів від Чигирина й за три десятки років господарювання перетворив його на багату і міцну укріплену садибу.
Чигирин був останнім містом-фортецею на південно-східних рубежах Речі Посполитої. За ними починалося Дике поле – причорноморські степи, через які пролягли шляхи на Запорізьку Січ і до Криму. Чигирин постачав зброю та боєприпаси запорізьким козакам, від яких його гарнізон першим довідувався про наближення до України татарських орд.
М. Хмельницький одружився з молодою місцевою козачкою. 27 грудня 1595 року, у день святого Теодора (в народі званого Богданом) у них народився син Богдан. За звичаєм того часу хлопчикові дали друге ім’я – Зиновій. Його дитинство пройшло серед дітей селян і рядового козацтва українського порубіжжя, де війна була атрибутом повсякденного побуту. У Чигирині Богдан здобув початкову освіту. Щоб продовжити навчання, його відправили до латино мовного єзуїтського колегіуму у Львові, заснованого коронним гетьманом Станіславом Жолкевським у 1608 році. Провчившись там кілька років, Богдан Хмельницький опанував польську і латину, пройшов класи граматики, поетики і риторики, одержав звичайну для шляхетських дітей освіту, цілком достатню для майбутньої службової кар’єри. Глибокі знання з латини дозволили йому згодом вільно вести переговори з послами головних європейських держав. Однак єзуїти, відомі як витончені гнобителі юнацтва, не змогли духовно полонити юного Богдана. Все своє життя він залишався їхнім непримиренним ворогом і в роки гетьманства жадав від польської влади ліквідації єзуїтських колегіумів у козацькій Україні, мотивуючи це тим, що від єзуїтів починаються чвари в релігії та руйнується мир.
Напередодні 20-х років ХVII ст. юнак повернувся до батьківського дому. Суботів на той час перетворився на процвітаючий маєток із селом довкола. Неподалік на землі Хмельницьких виникло ще одне поселення – Новоселиця. Прикордонна служба для жителів цих місць була повсякденним заняттям, ці зі зброєю вони не розлучались. Тут Богдан набув належного військового загартування.
Коли 1620 року почалася польсько-турецька війна, він із батьком та чигиринськими козаками приєднався до армії С. Жолкевського. У жовтні польська армія потерпіла поразку на Цецорських полях. Михайло Хмельницький поліг у бою, а Богдан потрапив у полон до турків. Кілька років він провів у Стамбулі при одному з командувачів турецького флоту і вивчив за цей час турецьку мову. Турки, ймовірно, поводилися з ним стерпно. Богдан добре вивчив їхній спосіб життя, стан турецької армії і навіть завів знайомства, що надалі вміло використовував у переговорах із османським двором. За одними свідченнями, з полону викупила його мати, за іншими – запорожці обміняли його на турецьких бранців, „із вдячністю згадуючи його батька”.
Повернувшись додому, Б. Хмельницький зближується із запорозькими козаками, відмовившись від державної служби, хоча на ній як син полеглого в бою підстарости чигиринського, завдяки видатним особистим якостям, міг чимало досягти.
Окремі джерела донесли до нас відомості про участь Хмельницького у складі козацького війська в боях із татарами й турками та у Смоленській війні 1633 – 1634 років. За виявлену доблесть король ВладиславVI нагородив його золотою шаблею.
З середини 30-х років Богдан Хмельницький обіймав посаду писаря Війська Запорізького, брав участь у розробці офіційних документів, зокрема послань січового козацтва королю та сеймові.
Навесні 1637 року спалахнуло повстання під проводом П.Бута. Наприкінці року його було придушено, але навесні 1638-го, очолене Я. Остряницею (Остряниним) та Д. Гунею, воно розгорілося з новою силою. Зусиллями коронного гетьмана С. Потоцького поляки знову здобули перемогу. По Україні розгорнулися репресії, тисячі козаків, не внесених до реєстру, оголосили кріпаками. Та це не вирішило гострих проблем, лише загнало їх углиб.
Уникнути нового вибуху народного обурення було годі. З осені1637 року Чигирин став центром повстанського руху.
Жорстоке придушення повстання 1638 року зміцнило польську панування в Україні на десятиліття, назване в польськ4ій історіографії „золотим спокоєм”. Щоб не допустити запорожців у підвладні полякам землі України вище порогів, у районі сучасного Дніпропетровська було споруджено фортецю Кодак. Оглядаючи її 1639 року, коронний гетьман Конєцпольський зловтішно поцікавився у присутнього там Хмельницького, як йому бачаться розташування й укріплення твердині, на що той коротко відповів латинською приказкою: „руками створене – руками і знищується”. Восени 1648 року козаки заволоділи Кодаком.
Призначений в Україну для остаточного її підкорення коронний гетьман Конєцпольський ставився до козацької старшини й особисто до Богдана Хмельницького з неприхованою ворожістю. За словами одного з польських хроністів, перед смертю він висловив жаль, що Хмельницький іще живий і може заподіяти Речі Посполитій багато зла, „бо ніколи ще серед козаків не було людини таких здібностей і розуму”, і навіть радив своєму синові, що перебирав його посади
