1640 року запорізькі й донські козаки на чолі з Д. Гунею виступили в похід проти турків. Браві у ньому участь і Б. Хмельницький. Тоді він уже так виділявся серед козацької старшини, що ним зацікавився французький уряд, прагнучи залучити до служби. Увагу кардинала Мазаріні, що правив у Франції, до майбутнього гетьмана привернув французький посол у Варшаві граф де Барежі, називаючи Хмельницького полковником і характеризуючи його як здатного полководця, що користується повагою при польському дворі, а після особистих переговорів із ним повідомляв, що це „людина освічена, розумна, сильна в латинській мові”.

У березні 1645 року Богдан Хмельницький зі старшинами Іваном Сірком і Солтенком морем через Гданськ вирушили до Франції. Хмельницький особисто вів переговори з її вищим командуванням, пропонуючи набрати з козаків 1800 чоловік піхоти і 800 вершників. Згідно з угодою запорізький загін із 2500 чоловік під командуванням І. Сірка восени того ж року прибув до французького порту Кале й незабаром, діючи як самостійний підрозділ, відзначився при взятті міста-фортеці Дюнкерк. Через десять років, зустрівшись із французьким послом, Хмельницький тепло відгукувався про Францію і особливо про її уславленого полководця, героя Тридцятирічної війни принца Конде.

Тридцятирічна війна завершувалася. Тим часом постала нова коаліція проти Османської імперії, до неї мали ввійти Іспанія, Венеція і Австрія. Дипломати цих країн за сприяння папи римського прагнули залучити на свій бік Річ Посполиту й Запорізьку Січ, але діяли таємно, побоюючись негативної реакції польського сейму.

У квітні 1646 року на запрошення короля у Варшаву прибула представницька делегація українського козацтва. На таємній нараді сторони домовилися, що запорожці на 60 кораблях виступлять у похід на Чорне море. На приготування їм було передано 6 тисяч талерів. Тоді ж Владислав IV пообіцяв розширити козацький реєстр до 12 тисяч. Гетьманом майбутнього морського походу король призначив Б. Хмельницького і незабаром через канцлера Оссолінського, що відвідав Запорізьку Січ, передав йому гетьманську булаву. Однак королю не вдалося утримати в таємниці свої плани, і в жовтні 1646 року сейм висловився проти війни з Туреччиною.

На початку 1646 року помер коронний гетьман Конєцпольський, що за роки правління зумів зосередити у своїх руках великі земельні володіння на Правобережній Україні з Чигирином і його околицями. Коронним гетьманом в Україні був призначений Микола Потоцький. Син Конєцпольського Олександр, що став старостою корсунським і чигиринським, і призначений ним чигиринським підстаростою Даніель Чаплинський висунули претензії на Суботів, що належав Хмельницькому, скориставшись тим, що документи на маєток як на спадкову власність оформлені не були. Влітку 1646 року Богдан Хмельницький поїхав у Варшаву, й король особисто підтвердив його права на Суботів. Проте Конєцпольський і Чаплинський не відмовились від своїх намірів. Під час бою з татарами, що напали на Чигирин наприкінці 1646 року, один із жовнірів Чаплинського вдарив Богдана шаблею по шиї, та кольчуга витримала удар. Потім слуги Чаплинського побили до півсмерті неповнолітнього сина Хмельницького. Навесні 1647 року, користуючись відданістю господаря, чаплинський учинив розбійницький наїзд на Суботів і захопив усе майно Хмельницького, худобу і хлібні запаси.

Цей напад прискорив смерть хворої Богданової дружини Ганни, уродженої Сомко. Місцевий суд, куди звернувся Хмельницький, став на бік Конєцпольського й Чаплинського, що одноосібно хазяйнували на землях Чигиринщини, запропонувавши як компенсацію за втрачений хутір 150 злотих, що не йшло в жодне порівняння з реальною вартістю завданого збитку. Це стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Богдана. На допомогу короля надії не було – Владислав був безсилий проти сваволі магнатів та підвладної їм шляхти в Україні. Хмельницькому залишався один шлях – на Запоріжжя. Восени 1647 року йому хитрістю вдалося роздобути у командира реєстрових козаків Барабаша королівську грамоту, що обіцяла козакам грошові виплати й розширення реєстру. Дізнавшись про це, Конєцпольський наказав схопити Б. Хмельницького в надії одержати від гетьмана Потоцького дозвіл на його страту. Однак чигиринський полковник Станіслав Кричевський, кум Богдана, в середині грудня 1647 року випустив його з-під варти. Не бажаючи більше спокушати долю, Богдан із кількома десятками найближчих прибічників негайно вирушив на Січ.

За місяць Б. Хмельницький згуртував навколо себе запорожців: 25 січня 1648 року почалося повстання під його проводом. Велика частина реєстрових козаків Січі перейшла на бік Хмельницького. Польський гарнізон було вибито з острова Хортиця. Тоді ж Богдан був обраний гетьманом Війська Запорізького.

Відразу ж почалися переговори запорожців із кримськими татарами про союз проти поляків. Розгортаючи масштабну війну проти Речі Посполитої, слід було забезпечити тил. Інакше поляки, заплативши ханові належну суму, вдарили козакам у спину.

За домовленістю татарам у ході війни діставалася здобич, а козакам – звільнена територія. Хан Іслам-Гірей, що з недовірою ставився до планів Богдана , спочатку дав йому на підмогу лише кілька слабо озброєних загонів. Істотніша підтримка з Криму надійшла вже після перших перемог запорожців.

Поляки, що не надавали особливого значення походові Б. Хмельницького до Січі, серйозно стурбувалися, дізнавшись про угоду козаків з татарами. Коронний гетьман Потоцький відправив до Січі послів на чолі з полковником Кричевським, обіцяючи козакам дати деякі права й вольності, а Хмельницькому – повернути Суботів. Та зупинити хід подій було запізно. Нічого не домігшись переговорами, Потоцький став збирати сили для придушення повстання в зародку.

Звістка, що Потоцький зосереджує війська, прискорила виступ запорожців. У квітні 1648 року Хмельницький кинувся