Тема:

«Богдан Хмельницький - видатний діяч і полководець»

План:

Вступ.

В історії України постать Богдана (Зиновія) Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української держави, формування української нації.

Його діяльність мала надзвичайно важливе значення для історичної долі сучасних українського і російського народів.

Високі громадянські ідеали, в ім‘я яких невтомно боровся з ворогами свого народу Богдан, благородна мета висвітила йому історичний шлях у віки. Особливим періодом цього сподвижницького життя стала Визвольна війна українського народу (1648 - 1654 рр.), яку історична доля сподобила йому організувати й очолити.

Й раніше Хмельницький користувався особливим авторитетом серед козацтва як низового, так і реєстрового.

Визначний політичний діяч і полководець Англії, сучасник Хмельницького Олівер Кромвель у своєму листі звертався до нього: «Богдан Хмельницький, Божою милістю генералісимус греко-східної церкви, вождь усіх козаків запорозьких, пострах і викорінювач польського дворянства, скоритель фортець, винищувач римського священства, гони-тель язичників і антихриста...»

У цьому, можна сказати, історичному визначенні геть-мана розкривається краса героїзму і величі подвигу слав-ного сина України, легендарного воїна і патріота. Ніхто, як він, не зумів відчути душу народу, його найпотаємніші пра-гнення і думи. І народ увічнив його образ у невмирущих думах і піснях.

Ой спасибі тобі, Хмелю,

Й превелика шана,

Що врятував Україну

Від польського пана.

І саме на народні маси, козацькі низи спирався Хмель-ницький у здійсненні своєї мети — визволення українсько-го народу від поневолення, утвердження Української дер-жави. Він говорив послам королів і царів, що народ, ним очолюваний, «є народ волелюбний і завжди готовий умер-ти до єдиного за свою волю». Таким був і сам Хмельниць-кий, готовий вмерти за свій народ.

Ой чи бач, ляше як пан Хмельницький

На Жовтім Піску підбився:

Від нас, козаки, від нас, юнаки,

Ні од ляшок не скивився!

До того часу, коли на історичну арену вийшов Богдан Хмельницький, українські землі знемагали під владою ма-гнатів і шляхти Речі Посполитої—держави, що 1569 р. об'єднала Польське королівство й Велике князівство Ли-товське. Захоплена жадобою наживи, польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української зем-лі та закріпачити її людей. У колонізації України, окатоли-ченні українців бачила вона свій шлях до цього. Тому католицька церква й особисто папа іменем Христа благословляли будь-які бузувірства і розправи над непокірними "хлопами-схизматами". Злочини шляхти проти українського народу, як свідчила «Історія Русів», були страшними. Чи-нили різні грабіжництва, «перед очима батьків спалювали людей на жару і варили в казанах, а потім і матерів віддавали на муки і смерть». До того ж все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким було життя в Україні. І не міг народ терпіти наруги однімався проти гнобителів. В Україні постійно вибухали повстання, які переростали у національно-визвольні війни, очолювані кращими представниками народу. То були справжні велетні волелюбного духу. Северин Наливайко і Тарас Трясило, Самійло Кішка і Петро Конащевич-Сагайдачний, Максим Кривоніс і Іван Богун та багато інших. Саме з козацтвом народ пов'язував свою надію краще майбутнє, на волю. Образ козака протягом століть служив взірцем і запалюючим прикладом самовідданого служіння Батьківщині, мужності й відчайдушності у її за-хисті. Вони були взірцем бойової дружби, товариської вірності, воїнської честі й гідності. До козацької верстви на-лежав і Хмельницький.

Богдан Хмельницький - організатор і керівник національно визвольної боротьби.

Народився Богдан (Зиновій) 27 грудня 1595 р. в Чиги-рині. Його батько, Михайло, прибув до міста як представ-ник польського магната Івана Даниловича. Останньому Чигиринське староство було наділене королем. Старший Хмельницький служив тут осадчим, тобто засновником но-вих поселень. Згодом дослужився до підстарости і став чи-гиринським сотником. За старанну службу Данилович 1616 р. наділив його пущею на правому березі р. Тясмин неподалік Чигирина, де Михайло Хмельницький заклав ху-тір Суботів.

Можливо, Богдан почав свою науку вдома, продовжив-ши її в одній з парафіальних шкіл Києва. Коли 1608 р, польський канцлер, ревносний єзуїт Станіслав Жолневський заснував у Львові латинську школу, чи як її ще нази-вали — єзуїтську колегію, він запропонував Михайлу Хме-льницькому, який служив колись у нього, віддати до ко-легії сина. І той не посмів ослухатися. Майже 5 років провчився Богдан у Львові, пройшовши «всі тодішні класи добірних наук під керівництвом найкращих вчителів...» Са-ме тут він отримав знання багатьох мов, знайшов друзів, се-ред яких, очевидно, був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила, який тоді навчався у Львівській братській школі.

Після закінчення навчання повернувся в Чигирин. Освідчений, вправний у військовій справі юнак не міг бути ос-торонь подій, що творилися навколо. А події ці були дійс-но історичними. Після придушення у 1596 р. повстання Северина Наливайка козацькі нетяги не втихомирилися, а по-чали нові виступи, основою яких стала відмова виконання повинностей, ухід на Запорожжя. Все це знаходило відгук в душі Богдана, зароджуючи зерна справедливості й жалю до свого народу. Не полишала його в спокої і слава запо-рожців, що ходили походами по Чорному морю, повертаю-чись звідтіля сповненими багатств та вдячності людей, яких визволяли з неволі. Проводирем їх був славний Петро Конашевич-Сагайдачннй. Не раз бував він у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького. Відзначав і його освіченого сина. І, може, тому, коли довелося Сагайдачному йти 1618 р. на Москву, взяв він з собою і Богдана.