Після цього гетьман спрямував вйсько на Бахчисарай і Козлов. Однак, за свідченням М. Маркевича, «на річці Салгир зустріли його посли ханські з цінними подарунками і проханням про мир. Отримавши 713 полонених, визволивши всіх християн, які перебували у татарській неволі, гетьман узяв 15 мурз в аманати і повернувся до Малоросії з величезною здобиччю. Морським .військам своїм повелів він: напасти на Сіноп і Трапезунд, де велася торгівля російськими полоненими, й визволити своїх одновірців».

Тим часом у Польщі трапилася велика подія. Стараннями коронного гетьмана Яна Замойського наступним королем Польщі 1 травня 1576 р. було проголошено Стефана Баторія, семиградського князя. Баторій коронувався на сеймі у Кракові, що тривав з 31 березня до 29 травня. Він дав урочисте зобов'язання одружитися з популярною серед польського народу сестрою Сигізмунда II Августа 54-річною Анною Ягелонною (старшою за Баторія на десять років), укласти угоду з Оттоманською імперією, замирити хана, убезпечити Польську державу, приєднати до Литви всі землі, завойовані московськими царями, та ін.

Загрозу у виконанні цих планів Баторій вбачав у козацькому свавіллі, а тому для початку заходився усіляко обмежувати їхню самостійність, прагнучи приборкати козаків, покласти кінець їхнім безперервним сутичкам з турками і татарами.

Та коли наступного року орда знову посунула: в Україну, чинячи розбій і свавілля, і до короля звернулися по допомогу правителі придунайських християн, Баторій віддав гетьманові своє королівське повеління: зібрати козацьке військо і вирушити проти Туреччини. Про цей славний і блискучий похід Богдана Ружинського збереглося небагато свідчень. Однак відомо, ідо гетьман, відрядивши 3 тис. козаків на Чорне море, сам з рештою війська перейшов Орську лінію татарських володінь на виду у них, дістався землі донських/козаків, котрі зустріли його з великою радістю, а звідти рушив на Кубань, де його також мирно приймали і продавали припаси. Потім Ружинський наблизився до турецьких володінь і, знищуючи все вогнем і мечем, пройшов всю Анатолію, вийшов до Сінопа і Трапезунда і рушив до Царгорода та Константинопольської протоки, де на нього мали чекати вислані за море козаки. Переправившись разом на інший берег протоки, козацьке військо перепливло Дунай між Варною і Сілістрією, вийшло в Молдову, розгромило тут місто Кілію, помстившись за загибель Свірговського, і після цього повернулося в Україну.

Цей похід, що примусив тремтіти увесь Крим та Туреччину, наочно показав силу і відвагу козацького війська, його здібність поборювати будь-якого ворога, що зазіхатиме на Вітчизну.

Після цього настав спокій в Україні й Польщі.

Гетьман і козаки були нагороджені королівськими почестями, одержали привілеї, які уперше засвідчували їх як реальну силу, а Богдана Ружинського — як козацького гетьмана. Козаки були сформовані в окрему військову організацію, що складалася з полків і сотень, зі своїми старшинами. Гетьман отримав клейноди — королівське знамено, бунчук, булаву й військову печатку. У королівській грамоті зазначалося: «А бунчук ми жалуєм гетьману на знак звитяжства его з войском своїм над народом азнатычным, от кого і клейнод сей добут працею гетьманською і кровію козацькою».

Кожен полк складав цілу область і повіт. Україна була поділена на Чигиринський, Корсунський, Черкаський, Умань-Полтавський і Миргородський полки.

Вважалося, що сторожових козаків нараховувалося 20 тис., а реєстрових — 6. Кожен з них мав свого коня, піку, отримував від міста червонець платні й кожуха. Козацька старшина складалася з обозного, судді, писаря, осавула та хорунжого, а також з полковників, сотників і отаманів. Було збільшено «козацький» генералітет: добавлено двох генеральних осавулів і генерального бунчужного. Було утворено Трибунал і суди. «Повелено козакам судиться по службі та у всіх справах, що до служивої особи стосуються, а лише у справах великих розбиратися, подібно до шляхти, у містах повітових, як і раніше».

І'Козакам було пожалуване місто Трахтемирів. М. Грабянка у своєму літопису свідчить: «Той же король Баторій опроч давнєго старинного града складового Чигирина дал низовим козакам в пристанище град Терехтемиров з монастырем, да во время зими тамо всєгда перебувають, і в год платил їм по червоному і по кожуху; і сим козаки бяху надовзі довольні і многія брані імяху з татари на землі, а з турки на морі, обаче всєгда побіждаху їх». Козаки, однак, продовжували жити за своїми традиційними правилами, а запорозький Низ, як і раніше, вважався місцем, куди збігалися невдоволені.

Слід зазначити, що король, поділяючи козаків на реестрових і нереєстрових, переслідував певну мету: щоб з часом лише внесені до реєстру залишалися козаками, а решта стала б кріпаками чи потрапила під владу королівських старост. Та й реєстрові козаки, що отримували гроші від короля, ставали насправді найманим військом Речі Посполитої.

Все це породжувало невдоволення серед козацтва. До того ж реєстрові козаки за настійними вимогами польської шляхти не допускалися ані до виборів короля, ані до участі у польському сеймі.

Однак Стефан Баторій всілякими дрібними уступками умів угамовувати невдоволення козацтва. Він збудув,ав нову гетьманську резиденцію — м. Батурин і також передав його козакам, щоб у ньому, як визначено королівською грамотою, «відправляти діла свої до звичаю у новоствореному граді нашому Батурині, а як треба буде, то — у Черкасах, також і Гетьманові руському правити в тім місті, а у Черкасах мати намісника свого з Генералітету військового, який ми значно розширили, і забезпечити, умноживши й класи товариства