Реферат на тему:
Боярський клас
Бояри - це вищий клас населення; він не однорідний, бо до нього входили, з одного боку, елементи українські, а з другого - варязькі. Клас боярів розпадався на дві групи: земських і дружинників.
Земські бояри були місцевого походження. Вони були великими землевласниками й господарювали за допомогою невільників (челяді). Звали їх також огнищанами тому, що челядь звано огнищаном; огнище означало осередок дому чи господарства;
огнищанцном звався кожний, хто. мав багато челяді (в Чехії також огнищанами було означувано людей, подібних до невільників).
Деякі бояри мали дуже багато невільників, кількість яких часто діходила до трьох тисяч осіб.
Земські бояри виступають у Х й XI ст. під різними назвами:
нарочитіє людіє, старішини градські, старішини людські, старци (дорадники). Остання назва старци вказує на Їхнє походження а провідників передісторичних родів у торгових містах до складу земських бояр входила й торговельна аристократія; до їх складу увійшли й давні слов'янські князики, що були ще перед приходом варягів, землі яких увійшли в київську державу.
Із зміцнінням влади князя земські бояри зближуються до князя, мешкають у городах і мають державні уряди та входять до складу княжої дружини, де зустрічаються з другим родом бояр, що звали ся дружинниками. Це - друга група боярів. Вони спершу рекрутувалися з чужих елементів (варягів); бояри дружинники вступали на службу князів як провідники окружних відділів. Як довірені особи князя за мирного часу вони діставали управу поодиноких волостей, чим перевищували земських боярів щодо значення в державі. Щоб не втратити значення, земські бояри мусили наблизитися до князів, вступити до Їх дружин, та й собі брати участь в адміністрації землі. Бояри дружинники виступали під назвою княж муж, і це становило найвищий щабель верстви княжої дружини, яка ділила ся на старшу й молодшу.
Княжа дружина. Під цим поняттям розуміємо ближче оточення князя у справах державного й приватного господарства; була це зарівно й збройна сила, якою особисто розпоряджався князь. Назва дружина мала й ширше значення: у літописі читаємо, що князь називав увесь народ, що виступає в загальнім ополченні, "О моя люба дружина". Цю назву вживано теж у значенні населення верви, що приймала поруку за свого члена. Дружина не була прив'язана до землі, а тільки до князя; коли князь переходив на інше князівство, то переходила з ним і його дружина. Відносини дружини до князя були вільні, бо вона складала договір з князем, могла його покинути, вимагала від князя радитися з нею, брала участь у договорах і хресному цілуванні; дружина зате мала обов'язком положити голову за князя. Дружинники не діставали винагороди в грошах: князі лише віддавали їй честь, під якою розуміли впливові місця в адміністрації; не без того, звичайно, щоб вони не були рентовні. Але безпосередньої плати дружина не діставала, й ваша правнича термінолоґія того часу навіть не знала виразу на означення державної платні за виконання публічних функцій.
Коли князь зробив щось самовільно без порозуміння а дружиною, тоді дружинники могли покинути князя. (Коли Володимир Мстиславич сам на свою руку зарядив похід на Київ, дружина стала про ти цього, говорячи: "Еи сам собі, княже, таке замислив, ми з то бою не йдемо").
Інститут княжої дружини за походженням - германський. До нас його принесли варяги. Отже, він у нас - чужого походження. В XI ст. поповнювалася дружина й слов'янським елементом, а вища її верства, як сказано, земським боярством.
Старшу частину творили, як уже сказано, так звані мужі княжіє - бояри-дружинники. Зате молодша дружина була за своїм соціальним складом дуже різноманітна: були тут бідніші й багатші бояри, молоді віком, які поки що немов практикували; були тут навіть і невільні елементи, які в оточенні князя сповнювали особисту службу; розуміється, що їхнє становище відкривало їм шлях до високих становищ, навіть до боярів-дружинників.
Молодша дружика носила назву гридь, гридьба (гридин, гридбин), а Їхнє місце перебування - гридниця. Були й інші назви: отроки, дітскії, пасинки. Ці назви означали верстви між дружинниками.
Під отроками розуміємо кряжу невільну службу, однак маємо докази, що були там і вільні молодші віком з-поміж великих боярів. Такий отрок з-поміж боярів, молодший лише віком, підрастав до княжого мужа, а отрок-невільник, що досі був без права, виростав у вищий клас населення, часом до княжого мужа.
Дітські були вільними одиницями з боярського роду та молодші віком, які виконували службу коло князя й князів. У другій добі словом дітський означували судового возного, що вже був держав ним урядовцем. Дітські були однією верствою молодшої дружини. Молодша дружина становила готовий полк, що мешкав біля князя. В час повного спокою князь розсилав їх по волостях для легшого прокормлення. Такі дружини мали й бояри і на тім полягала їхня сила; ті дружини звалися боярськими й увійшли в боярський клас.
У XI ст. наступила деяка зміна. Княжу дружину, старшу й моло дшу, стали наповнювати замісць варязьких елементів слов'янськими, а варяги асимілювалися (один із них Шимон Варяг, посідаючи три тисячі челяді, перейшов навіть з латинської на грецьку віру). Видно й таку зміну, що земські бояри наближуються до князя, вступають до дружини, а варяги-дружинники стають землевласниками. У цей спосіб витворюється один боярський клас й усталюється назва бояри.
Боярський клас не замкнувся в окремий стан, але тенденція юридичне вирізнитися від інших