Реферат на тему:

На тему:

"Бойовий шлях чернігівського партизанського з'єднання під керівництвом О. Ф. Федорова"

Велику допомогу радянським регулярним вiйськам надавало Чернiгiвсько-Волниське з’єднання партизанських загонiв. Його наступ пiдтримували загони з’єднань С. Ф. Маликова, В. О. Карасьова, М. А. Прокопюка.

Пiдступи до Ковеля прикривали сильнi опорнi пункти противника, особливо в мiстечку Несухоїже. Бої за Ковель розпочалися 22 лютого. на шляху до нього партизани розбили ряд ворожих гарнізонiв, визволили вiд окупантiв села Секунь, Облапи, Дубову, Кричевичi, Скулин, Доротище та iн. В нiч на 23 лютого 1944 р. партизани розгорнули наступ на Несухоїже, де оборонялось до двох батальйонів есесiвців. В операцiї проти добре озброєного Несухоїзького гарнiзону взяли участь 5-й, 7-й і 9-й батальйони партизанського з’еднання пiд командуванням М, М. Нiколенка, Ф. І. Лисенка і майора С. В. Григоренка. Останнiй очолив загальне керiвництво всiма батальйонами.

Органiзувавши вiдволiкаючий допомiжний удар з заходу силою одієї роти комунiста П. Ю. Садохiна, партизанськi батальйони, керованi майором С. В. Григоренком, перейшли по тонкому льоду р. Тур’ю і кинулись на штурм ворожого гарнiзону, охоплюючи його з пiвночi, пiвдня і сходу. Попереду, як завжди, були комуністи і комсомольцi. Смiливо просувався на одній з найнебезпечніших дiлянок взвод комунiста П. Асабова. Безстрашно дiяли молодi комнiсти Федiр Ткаченко і Дмитро Коваленко. Вони першими пiднiмались в атаку, показуючи приклад iншим. Великих втрат зазнавав ворог від вмілих дiй кулеметникiв комсомольцiв Г. Я. Воскобойникова, М. Н. Давидюка, мiнометника Л. Г. Косинського.

На ранок кільце навколо ворожого гарнiзону замкнулось. Бiй перекинувся вже на вулицi мiстечка. Гітлерiвцi вiдчайдушно вiдбивались, ведучи шалений вогонь. Та партизанськi баталъйони вперто просувались вперед, хоч ряди їхнi все рiдшали. Смертю героїв загинули кращi командири взводiв комунiсти П, Асабов

І .С. Каменський, комсомолець Л. Косинський. Пiд кiнець бою упав, скошений ворожою кулею, чудовий командир, комунiст майор С. В. Григоренко. Партизани втратили убитими і пораненими за день штурму понад 40 чоловiк. На 12 годину дня Несухоїже було повністю в руках партизанiв. Лише невеликi групи ворожого гарнiзону прорвались через нещiльне кiльце партизанiв та його начальник майор Вiрт з частиною штабу врятувався лiтаком, кинувши напризволяще залишки розбитого гарнiзону.

Але гiтлерiвське командування не мало наміру залишати в руках партиаанiв Несухоїже — свiй ключовий опорний пункт на пiдступах до Ковеля. Щоб вiдбити його, ворог кинув свiжi сили з танками i самохiдними гарматами. Бої точилися ще два днi. Несухоїже переходило з рук в руки. Тим часом iншi батальйони з’еднання О. Ф. федорова пiдiйшли на п’ятикiлометрову відстань до Ковеля i почали наступ на мiсто з району с. Колодниця. Партизани під командуванням С. Ф. Маликова увiрвалися на захiдну околицю Ковеля. Проте скоро з’ясувалося, що у партизанiв не вистачить сил i особливо боєприпасiв для завершення операцій по визволенню Ковеля. Партизанське командування звернулось за допомогою до штабу 1-го Бiлоруського фронту і Українського штабу партизанського руху. Але командування фронту не мало змоги негайно перекинути пiд Ковель значні сили, щоб допомогти партизанам. І партизанське командування було змушене вiдмовитись вiд дальшого штурму Ковеля. В результатi боїв на пiдступах до мiста ворог зазнав вiд партизанських з’еднань значних втрат. Нiмецько-фашистськi вiйська втратили пiд ударами партизанiв Чернiгiвсько-Волинського з’еднання близько 1200 своїх солдатiв і офiцерiв, 2 танки, 58 автомашин, 7 складів з боєприпасами і військовим спорядженням.

У допомозі радянським вiйськам особливо вiдзначився 8-й батальйон Чернiгiвсько-Волинського з’еднання пiд командуванням Н. Халимокiна. Диверсiйний загiн цього батальйону пiдiрвав п’ять ворожих ешелонiв i, повертаючись в розташування батальйону, зустрiвся з одним iз полкiв 38-ї стрiлецької дивiзiї, який iшов на виконання бойового завдання — вибити з с. Турiя ворожий гарнiзон. Але полк був нечисленний, не мiг без пiдкрiплення виконати наказ командування. Партизани запропонували свою допомогу. Узгодивши дій з командиром полку, партизани обiйшли село i вдарили по ворожому гарнiзону з тилу з тринадцяти кулеметiв i десятків автоматiв. Одночасно полк атакував у лоб. Удар з двох бокiв для ворога був несподiваним. Залишивши на полi бою 140 чоловiк убитими i пораненими, рештки гарнiзону розбiглися. Командир 38-ї стрiлецької дивiзiї висловив партизанам подяку i запропонував командуванню з’єднання представити до нагороди всiх, хто вiдзначився в цьому бою.

Чернiгiвсько-Волинське з’єднання трьома батальйонами під загальним командуванням М. М. Ніколенка разом з полком 38-ї дивiзiї раптовим нiчним ударом розгромили сильний гарнiзон противника в с. Рiчиця і, переправившись через Прип’ять, захопили плацдарм на її лiвому березi. Звiдси радянським вiйськам вiдкрився шлях на Брест.

У березнi 1944 р. Чернiгiвсько-Волинське з’еднання спрямувало свої дії на вивід з ладу залiзничної магiстралi Ковель — Брест, а частиною сил вело бої з ворожими вiйськами мiж рiками Стохiд i Вижiвка, тримало оборону на правому березi Вижiвки до пiдходу частин Червоної Армії.

Отже, партизанськi з’еднання та загони, якi дiяли в Ровенськiй i Волинськiй областях протягом сiчня — березня, тiсно взаємодiяли з наступаючими радяiнськими вiйськами i, як зазначено у повiдомленнi Радянського iнформбюро від 5 лютого 1944 р. , надали їм велику допомогу у визволеннi цих територiй від фашистських окупантiв. У партизанських зонах i краях радянськi вiйська швидко, майже без опору противника просувалися вперед i лише окремi великi опорнi пункти ворога доводилося разом з партизанами брати з боем.

Дуже важливим результатом активної бойової взаємодії партизанiв з наступаючими радянськими вiйськами було і те, що гiтлерiвцi не встигали виганяти радянських людей на фашистську