Чорне море і напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнізон та ескадру. 1615 року 80 козацьких чайок підійшло до Константинополя, і на очах турецького султана козаки спалили гавані Мізевні та Архіокі. Турецький флот наздогнав козацьку флотилію, але вона вступила в бій і завдала поразки туркам, захопивши в полон турецького адмірала. 1616 року під безпосереднім керівництвом Сагайдачного запорожці захопили найбільший невільничий ринок у Криму — Кафу (нині Феодосія) і визволили тисячі полонених. 1618 року Сагайдачний у складі польського війська королевича Владислава, який претендував на царський престол, взяв участь у поході на Москву. У 1619 році він з військом приєднується до антитурецької ліги європейських держав. 40-тисячне козацьке військо під керівництвом Сагайдачного відіграло вирішальну роль у розгромі турецької армії 1621 року під Хотином. Під час Хотинської битви Сагайдачного було поранено отруєною стрілою. За активної участі Сагайдачного, який 1620 року разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства, було відновлено скасовану після Брестської унії Київську митрополію.
1622 року Сагайдачний помер. Похований у Богоявленській церкві київського Братського монастиря. У своєму заповіті відписав усе своє майно на освітні, благодійні та релігійні потреби.
Петро Сагайдачний сформувався як полководець наприкінці XVII — на початку XVIII століття, коли почався інтенсивний розвиток і зміцнення запорозького козацтва, викликані польсько-католицькою експансією і турецько-татарською агресією. Оттоманська Порта, що була найбільшою державою у ті часи, запанувала на Чорному морі і Балканах, оволоділа гирлами Дунаю, Дніпра, Дону й готувалася загарбати землі України, Московії, Польщі, Білорусі, а далі й усієї Європи. Султанська Туреччина інспірувала й напади на Україну Кримського ханату, свого васала. Вторгнення татарських орд в українські землі супроводжувалося нещадним розоренням міст і сіл, масовим полоненням українців. Тому проти такої супердержави та її васала потрібна була велика й організована сила, якою й стала Запорозька Січ, коли її очолив Петро Конашевич Сагайдачний. Він розробив стратегію збройного спротиву ханським ордам і турецьким військам. Запорожці влаштовували морські й сухопутні походи на Крим та узбережжя Чорного моря — береги Анатолії та Малої Азії, намагаючись послабити військову силу ворога, знищити його флот, зруйнувати найважливіші порти.
Під час великих походів козаки нападали на кілька фортець одночасно, при цьому завдаючи головного удару якійсь найбільшій твердині, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп. Згідно з розробленою Сагайдачним тактикою ведення бою, козаки відпливали в походи вночі, перед настанням нового місяця, проминали турецькі фортеці Кизи-Кермень, Тавань, Аслам-Кермень і за 36-40 годин досягали турецьких берегів. Під час плавання вони користувалися особливим компасом і добре орієнтувалися по зорях. На швидких і проворних човнах — чайках вони проти сонця непомітно підпливали до турецької ескадри й з настанням ночі зненацька брали галери на абордаж, блискавично захоплювали їх, знищували турецький екіпаж, визволяли невільників.
Запорозький флот у часи Сагайдачного панував на Чорному морі, контролюючи навігацію між Босфором та чорноморським лиманом. Сагайдачний особисто керував майже всіма значними походами, як суходолом, так і морем. Його морська ескадра часом налічувала понад 300 чайок з екіпажем до 20 тисяч запорожців. Уряд Османської імперії змушений був мобілізовувати всі свої військові ресурси проти українських козаків, чисельність яких під час битв іноді була у кілька десятків разів менша від турецьких сил. Особливо відзначилися запорожці 1605 року під час здобуття Варни та 1616 року, коли здобули Кафу, найбільший невільницький ринок у Криму і наймогутнішу турецьку твердиню. Вони блискавичним штурмом захопили з моря кафську фортецю з її потужними укріпленнями та численною артилерією, знищили 14-тисячний турецький гарнізон і велику ескадру.
Сміливі походи запорожців сіяли паніку і жах у турецьких володіннях, а правителі Анатолії та Балкан звернулися до султана з петицією, в якій вимагали, щоб він захистив їх від козаків, інакше вони змушені будуть визнати їхню владу. Султан змушений був скликати екстрену нараду для обговорення заходів оборони від козаків, у якій брали участь представники союзних з Портою держав — Венеції, Нідерландів, Франції. Зі свого боку Сагайдачний з військом приєднується до антитурецької «Ліги християнської міліції» — коаліції Персії, Франції, Польщі, Ватикану, Абхазії, Мінгрелії та Грузії. Тільки наприкінці століття Запорозьке військо, прихистивши втікачів, набуло сили виразника народних устремлінь. Воно й очолило протест проти нового ладу, який намагалася запровадити на Україні польська шляхта.
Саме тоді запорозьку громаду очолив Петро Конашевич Сагайдачний. Вперше його ім'я стає відоме 1605 року, коли внаслідок морського походу запорожці здобули турецьку фортецю Варну. Наступного року новий похід закріпив за ним славу ватажка запорожців, і його ім'я вже знала вся Україна. 1606 року запорожці під орудою Сагайдачного напали на Кафу (Феодосію), спалили в гавані турецький флот, здобули фортецю й визволили звідти багато християнських бранців. Адже Кафа була головним невольничим ринком у Криму. Згодом він здійснив ще низку морських походів на турецькі володіння. Вони завжди були успішні, а це здобуло Конашевичу таку повагу й шану, яких досі не мав жоден козацький гетьман.
Польський уряд неприхильне дивився на зміцнення Запорозької Січі як на вогнище козацьких рухів, що хутко зростало, тим паче, що серед населення захопленої й закріпаченої України дедалі більше й більше росла й ширилася свідомість, що Запорожжя стає грунтом для народного протесту. Одначе Польща вела тоді важку війну з Московською державою, підтримуючи внутрішні заворушення у ній, щоб мати й собі користь із тих смут. Король Сигизмунд III мріяв про нездійсненне