У Галицько-Волинському літописі зберегли-ся враження очевидця облоги Києва незлічен-ним монгольським військом. За скрипінням возів, ревінням верблюдів, іржанням коней во-рога не було чути людських голосів. Єдиний раз для штурму руського міста Батиєві довелося зо-середити всі свої сили. Як оповідає Псковський літопис, облога Києва тривала 10 тижнів і 4 дні. А інший північноруський літопис — Лаврен-тіївський — називає день здобуття монголами давньоруської столиці: 6 грудня 1240 р.

Головний удар Батий завдав з півдня, він припав на Лядські ворота. Не зупиняючись ні вдень, ні вночі, монгольські тарани бухали в бра-му та стіни цієї фортеці, аж поки завойовники не змогли вдертися до «міста Ярослава». «Того са-мого року,— із сумом свідчить Лаврентіївський літопис, — здобули Київ татари і святу Софію розграбували, і монастирі всі, й ікони, й хрести, і все узороччя церковне взяли, а людей від малого до великого всіх убили мечем». Дуже мало киян залишилося серед живих, та вони з часом зуміли відродити своє прекрасне місто.

По здобутті Києва орди Батия ринули на Захід. Вони заволоділи Галицькою та Волин-ською землями й у середині 1241 р. вторглися до Польщі та Угорщини, спустошивши їх. Але для завоювання Європи у Батия сил уже не вистачило: надто великих втрат зазнало його військо на Русі.

1242 р. Батий припинив похід на Захід і, вогнем і мечем знову пройшовши руськими землями, привів свої орди в пониззя Волги. Там монголи заснували свою державу — Орду (в історичній літературі вона виступає звичайно

Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви у літописах. значну частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон.

Найбільш спустошені були міста-центри економічного, політичного та культурного життя давньоруських земель.

Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті. Крім того населення повинно було виконувати інші платежі і повинності : поплужне (поземельна дань від плуга ), корм ( утримання ханських урядовців ), ям ( надання транспортних засобів ханським урядовцям ), тамга ( мито ), війна (повинність, яка виявлялася в тому, щоб видавати людей в ханський воєнний похід).Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов язок прилюдно молитися за ханів. монголо-татарські загарбники намагались використити православну церкву в інтересах зміцнення своєї влади на Русі. Найтяжче було князівствам розташованим ближче до Золотої Орди, тоді як дальнім - Галицькому, Волинському, Київському – було трохи легше. Вони корилися хану, хоча у внутрішньому житті мали повну волю. Щоб тримати в покорі населення та збирати з нього данини, хани призначали на руських землях баскаків ( намісників ) з військом. Під їх контролем перебували також князі. Особливо нестерпним монголо-татарське іго було для народних мас, які зазнавали подвійного гніту : від ханів і феодалів ( князів ібояр ). Руські феодали посилювали експлуатацію залежного від них населення, разом з тим перекладали на них і весь тягар монголо-татарських поборів.

Народні маси не раз повставали проти іга ( 1259 - в Новгороді; 1262- в містах Північно-Східної Русі; Ростові; Володимирі; Суздалі; Ярославлі; 1231 і 1327 – в Твері ).

Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських міст, ослаблювало їх політично і посилювало феодальну роздробленість. Карл Маркс називав владу Орди над підкореними народами кривавим брудом монгольського іга, і підкреслював, що воно не тільки гнітило, а й ображало душу народу, який ставав його жертвою. Боротьба Русі проти іга описана і в Галицько-Волинському літописі.

В 14-15 столітті Золота Орда занепадає і ось у 1480 році Русь повністю звільнилася від монголо-татарського іга.

ЛІТЕРАТУРА:

Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. – К., 2000.

К.І.Рибалка. Історія України. – Ч.І. – К., 1994.

Л.Н. Гумільов, "Від Русі до Росії", М., 1999;

С.Г. Пушкарьов, "Огляд російської історії", М., 1989;

Е. Хара-Даван, "Чингіс-хан", М., 1997;

В. Трепавло, "Татари на Русі", М., 1966;

О. Носова, "Комсомольська правда", березень 1999.