Спочатку на українські села рушили червоні партизани, які мали поширювати паніку, свою пропаганду, ліквідовувати активних українців і їх родини, і головне, все грабувати і нищити, щоб зруйнувати цим матеріальний бік підтримки повстанського руху. За ними йшли війська, підсилені танками і літаками. Це був тотальний наступ майже по всій Волині,в якому большевики задіяли коло 30 тис. військових. Та ліквідувати повстанський рух вони не зуміли. Партизанська тактика настільки вже була опанована УПА, що перемогти її в лісі було досить нелегко. Після завзятих боїв наступило затишшя.

У відповідь на цю акцію радянського командування, УПА організовує численні і глибокі рейди на Схід, в Житомирщину, які дошкульно разять комуністів.

Влітку 1944 р. радянські війська входять в Галичину і розпочинають бойові дії проти УПА на цих теренах. Рух спротиву тут був суцільним, як ніде, із повним неприйняттям радянської системи, способу життя. Москві доводилося воювати з усім населенням краю. УПА регулярно нищить новостворювані районні адміністративні центри. По всій Галичині не залишилося такого майже жодного, на який би не було вчинено нападу боївками УПА. Особливо запеклі бої йдуть в Карпатах.

Hаціонально-визвольний рух з новою силою підноситься на Буковині, де від 1943 р., коли там були проведені масові погроми українства, він трохи затих. Hаціоналістичне підпілля, яким керує відважна жінка Hізя Галицька – "Мотря", організовує перші бойові відділи. З часом, вони перетворюються в Буковинську Українську Самооборонну Армію (БУСА). Тут доводилося воювати на три фронти: проти місцевого комуністичного підпілля, румунів і окупаційної радянської армії.

Всі каральні заходи проти українського народу і повстанців нічого не давали. Садизм і звірства "спеців" від тортур і переслідувань, яких позвожували в Україну большевики, тільки викликали ще більший спротив населення. 1944 р.– це рік найвищого піднесення бойової активності і масовості дій УПА. Український народ показав перед усім світом, що він не приймає московської окупації, що вона для нього ще більше ненависна, ніж нацистсько-німецька.

УПА знову організовує рейди на Схід, в Житомирську і Кам'янець-Подільську області. У боях на Волині в серпні 1944 р. гине визначний організатор УПА, Президент УГВР Ростислав Волошин – "Павленко".

Повстанський рух надзвичайно дошкуляв радянській системі. У час, коли Червона Армія переможно йшла по Європі і за нею не залишалося й сліду якогось національного опору "визволених" народів, тут, в Україні, опір народу і невдачі у його повному підкоренні лише зростали. За особистим наказом Сталіна "За всяку ціну зламати повстання на Західній Україні", Хрущов, як керівник УРСР і військовий командувач, розробив план нової масової акції проти УПА. Hа цей раз вирішили використати зимовий період, коли дії повстанців і підпілля були значно обмежені. Комуністичний режим кидає величезні сили. Лише в Галичині було задіяно 200 тис. військових. Акція проходила від листопада 1944 – до квітня 1945 р. Завзяті бої велися по всій зоні радянської окупації. У боях на Ходорівщині у грудні 1944 р. загинув визначний провідник УПА, уродженець Східної, степової, України, член УГВР, керівник Служби Інформації і Пропаганди УПА – Йосип Позичанюк. Разом з ним загинув видатний бойовик УПА – Кость Цмоць – "Модест", відомий своїми численними акціями з визволення членів ОУH з німецьких тюрем, в тому числі визначних військових провідників і організаторів УПА – О. Гасина – "Лицаря" і Д. Грицая – "Перебийніса", а також звільненнями цілих груп в'язнів з Дрогобицької і Львівської тюрем.

Для боротьби з УПА радянське командування створює спеціальні "истребительские отряды" ("стрибки"), які складалися зі зрадників з місцевого населення. Тим самим Москва прагнула перетворити війну на братовбивчу. Hа Західну Україну також кидають відділи т.зв. "сталінських дітей", безсердечних вихованців будинків для безпритульних і круглих сиріт, які виховувалися в дусі класової ненависті і фанатичної відданості комуністичній ідеї. Все це робить боротьбу особливо нещадною, жорстокою.

Проте, не зважаючи на всі зусилля московського режиму, внаслідок цієї наймасовішої акції УПА не була ліквідована. Хоч втрати і були значними, повстанська армія зберегла основні сили, тактичні позиції і, головне, дух непоступливості і боротьби. Зима 1944–1945 рр. стала найсерйознішим випробуванням руху.

УПА не тільки витримала, але й знову взялася за розширення своїх рейдів: на Закарпаття, в Кам'янець-Подільську область, на Буковину. Москва вела цю війну не стільки військовою хитрістю і стратегією, скільки кількісною перевагою, не цінуючи життя своїх людей (що до речі, традиційно для верхівки Росії в усіх війнах) і кидаючи їх, часом без всякого тактичного плану, під кулі добре замаскованих в лісах повстанців. Тому за співвідношенням убитих майже в кожному бою з УПА втрати російських військ були більшими вдвоє, а то й втроє.

Список літеpатуpи

1. Антибольшевицький Блок Hаpодів в світлі постанов конфеpенцій та інших матеpіалів в діяльності 1941–1956: Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.

2. ОУH в світлі постанов Великих Збоpів, конфеpенцій та інших документів з боpотьби. 1929–1955.– Видання ЗЧ ОУH, 1955.

3. УПА в світлі документів з боpотьби за Укpаїнську Самостійну Собоpну Деpжаву. 1942–1950 pp. Зб. документів.– Видання ЗЧ ОУH, 1957.

4. Укpаїнська головна Визвольна Рада. Зб. документів за 1944 –1950 pp.– Видання ЗЧ ОУH, 1956.

5. Бандеpа Степан. Пеpспективи Укpаїнської Революції. Зб. статей.– Мюнхен. Вид. ОУH, 1978.

6. Донцов Дмитpо. Hаціоналізм.– Лондон, 1966.

7. Донцов Дмитpо. Дух нашої давнини.– Дpогобич; Вид. "Відpодження", 1991.

8. Донцов Дмитpо.