Реферат на тему:
Боротьба за гирла Дніпра та Бугу в 1697 – роках
У 1695 році російсько-українські військові з’єднання здобули штурмом турецькі фортеці в пониззі Дніпра, а в 1696 році їм вдалося оволодіти турецькою твердинею в гирлі Дону — Азовом. Означені акції знаменували завершення першого етапу боротьби московського уряду за вихід у Чорне море. Другим етапом мало стати здобуття Очакова козацькими військами гетьманського регименту та московськими полками.
З цією метою були задумані і здійснені другий та третій Дніпровські походи. Другий похід планували здійснити по Дніпру з виходом до Очакова. Через те, що саме другий та третій Дніпровські походи недостатньо досліджені в історіографії, ми вважаємо необхідним більш детально висвітити їх, розкрити в них роль козацтва, зупинившись, перш за все, на перебігові подій, які, за доступними нам джерелами, відбувалися таким чином.
Похід планувалося здійснити по Дніпру з виходом у Лиман і з моря блокувати Очаків, а також суходолом, ударом через нижньодніпровські фортеці. З цією метою в жовтні 1696 року в Таванську з ратними людьми знаходився В. Бухвостов. Вони мали відбудувати Кизикермен, для чого туди скерували додатково загін ратних людей [7, арк. 327]. У грудні на 40 човнах запорожцям відправили припаси, щоб забезпечити їхню участь у війні – 40 залізних якорів, 8 тисяч аршин полотна на вітрила, 80 діжок смоли, 160 пудів заліза, 800 сажнів канатів, 7900 аршин мотуззя, грошове утримання тощо [15, 249].
Всю зиму і весну 1697 року в Україні готувалися до походу. Згідно з указом “судна готовати на море, що тоей же зими много суден морських наготовано, так московских як и козацких, которие готовали коло Десни рики, у лисах Брянских и Трубецких, и униз Десни и на двор гетманський” [4, 159]. І. Мазепа на власні кошти побудував 50 суден [15, 249]. 31 березня 1697 року на Січ скеровано додаткові запаси продовольства та амуніції на підводах, які надали козаки і посполиті Ніжинського полку [7, арк. 439 – , 447 – ]. 11 травня гетьман доповів у Малоросійський приказ, що городові козаки виготовили 70 морських стругів і 600 човнів. 23 травня із Брянська прибуло ще 90 стругів. Ратні люди спорудили для себе 121 струг [7, арк. 328 – , 358 – 375; 14, арк. 15 – ].
25 травня було дано указ — йти плавним походом у лиман “для захоплення Очакова та інших бусурманських юрт” і для захисту Кизикермена та Таванська [7, арк. 320 – ; 14, арк. 25 – ]. Головнокомандувачем російського війська призначено бєлгородського воєводу Якова Долгорукова, його заступником — С. Неплюєва. В кінці травня попереду, на стругах (дубах), попливли до Кодака ратники С. Неплюєва, везучи вапно і будівельні матеріали для зміцнення фортець, а також “козацкие судна з борошном и из людем” [1, 262, 284; 8, арк. 98 – ]. І. Мазепа, залишивши для захисту Лівобережжя від татар миргородського полковника Данила Апостола, гадяцького полковника Михайла Бороховича та компанійського полковника Іллю Новицького з полчанами, “скупивши всі полки”, вирушив у похід [1, 283 – ; 16, 691 – ]. Одночасно з Бєлгорода виступив Яків Долгоруков, а з Сєвська — Лука Долгоруков. Українські та російські війська з'єдналися на річці Коломак. Залишивши на Бєлгородській лінії і вздовж Коломаку Сєвський і Чугуївський полки Л. Долгорукова і С. Короб’їна для охорони Слобожанщини, армія 6 липня була вже в Кодаку [7, 327]. На марші командири взяли запаси в Новобогородицькій фортеці і замінили в ній залогу [7, арк. 378 – ].
У Кодаку розвідка повідомила, що турецький флот зайшов до Лиману, а хан з ордою стоїть на річці Солончак, очікуючи підходу російсько-української армії. Форсувавши Дніпро через Чернечий перевіз поблизу Кодака, українські та російські полки рушили правим берегом Дніпра до Вільного порога і, прийшовши туди 16 липня, стали очікувати приходу плавного війська [8, арк. 98 – ]. Самійло Величко і Самовидець повідомляють, що Неплюєв з ратними людьми і козаками пройшов пороги з великими людськими і матеріальними втратами через спад води в річці. Ці свідчення підтверджуються і архівними матеріалами [2, 438 – ; 4, 159; 8, арк. 187 – ].
Постоявши біля Вільного порогу на Кічкасі, командири дали наказ усім загонам вантажитися на струги для плавного походу. Дізнавшись від кур’єрів з Таванська, що турецько-татарські частини зайняли Ісламкермен і ведуть вогонь по Мубеуреккермену, І. Мазепа та Я. Долгоруков вислали на допомогу гарнізону С. Неплюєва з полком раті та Я. Лизогуба з 3200 козаками із різних полків [11, арк. 98 – , 290 – ]. Сівши в човни, українсько-російське військо попливло від Кічкаса до Січі. На березі Дніпра охороняти обоз залишився лубенський полковник Леонтій Свічка. Він мав наказ перейти на острів Томаківку і стояти там укріпленим табором. Кілька тисяч молодців компанії І. Обідовського та дворян Ю. Четвертинського рушили суходолом понад правим берегом Дніпра до Кизикермену [2, 441; 5, № ].
22 липня, припливши на Січ, командири плавного корпусу дізналися, що кошовий отаман Григорій Яковенко з козаками уже попливли під Таванськ. Зійшовши на берег і вишикувавшись батальйонним каре, полки рушили степовими шляхами Правобережжя туди ж. 25 липня українсько-російське військо прибуло до Кизикермену, де його вже очікував Г. Яковенко із запорожцями. Майже одночасно підійшов загін І. Обідовського і зайняв вириті в 1695 році шанці. Татари, побачивши прихід значних військових з’єднань залишили Ісламкермен і втекли в степи [2, 442 – ; 5, № ].
Тимчасом, на військовій раді командири об’єднаного війська вирішили утриматися від походу в Лиман, а зміцнити фортеці і спостерігати за діями супротивника. Мубеуреккермен (Шингірей) передбачалося
