Реферат на тему:
Бузьке козацьке військо 1785-1817 рр.
Вихід до Чорного моря, який дістала Росія в результаті Кючук-Кайнарджійського миру 1774 року, виявився могутнім поштовхом для заселення й освоєння степового Дніпро-Бузького межиріччя.Уряд Катерини II, зацікавлений в закріпленні досягнутих успіхів, всіляко сприяв масовому переселенському рухові. "Всякого звання людям", за винятком кріпаків, надавалося право одержання земельних ділянок на пільгових умовах. Селянам-втікачам, запорожцям, нижчим військовим чинам, українським посполитим оголошувалися амністії, пільги і різні привілеї за умови повернення їх з-за кордону і поселення на нових землях.Створюючи сприятливі умови для колонізації південних районів, царська адміністрація разом з тим розуміла, що заселення краю ще не гарантувало справжнього закріплення стратегічних позицій Росії на Чорному морі. Для вирішення цієї проблеми потрібна була збройна сила, спроможна протистояти підступам Порти, яка безперервно провокувала конфлікти у прикордонних районах. Проте, такої сили після ліквідації Запорозької Січі в краї не існувало. Утримання ж тут значної кількості регулярних військ з огляду на розтягнуті комунікації та загальний неблагоустрій краю було зв'язано з великими труднощами і вимагало величезних витрат.В цих умовах першорядного значення набувала військова колонізація краю. Особливу увагу на реорганізацію і збільшення місцевих військових формувань звернув призначений у 1774 році генерал-губернатором Новоросії Г.О. Потьомкін.18 липня 1775 року, тобто через півтора місяці після зруйнування Запорозької Січі, Потьомкін вже дав вказівки підлеглим йому губернаторам про вишукування засобів для утримання дев'яти гусарських і шести пікінерних поселених полків. А 24 грудня 1776 року з'являється указ про формування і влаштування цих полків [1]. Проте, укомплектувати їх як слід, незважаючи на особисту участь в цьому Потьомкіна, так і не вдалося. Поширення на військових поселян податкової системи (поземельний та подушний податки) зробило ці полки вкрай непопулярними. Тому Потьомкін був змушений у 1783 році замінити їх регулярними частинами.Зазнавши невдачі у справі організації поселених гусарських і пікінерних полків, Потьомкін, однак, не відмовився від військової колонізації.У цей час в Україні великого поширення набули антикріпосницькі настрої селянства у вигляді так званого "пошуку козацтва". Потьомкін використав ці настрої для здійснення своїх задумів, звернувшись до іншої форми військових поселень. Він досить швидко створив у Новоросії ряд військових формувань козацького типу. Одним з них було Бузьке козацьке військо.Перша літературна згадка про бузьких козаків належить Є.Ф. Зябловському, який у своїй праці "Статистическое описание Российской империи'' зазначає, що Бузьке козацьке військо "взяло свій початок у 1769 році і утворилося з людей іноплеменних" [2]. Ці ж самі відомості про бузьких козаків, дещо доповнені за час існування війська, містяться в працях А. Скальковського та В. Лобачевського [3]. І це не випадково. Справа в тому, що всі згадані автори користувалися одним і тим самим джерелом - наказом Олександра І від 8 травня 1803 року про відновлення Бузького козацького війська [4], який, як тепер встановлено, передавав історію бузького козацтва у цілком спотвореному вигляді (див. док. групи А, № 4.1).Версія про іноземне походження і комплектування Бузького козацького війська, канонізована працями А. Скальковського та інших згаданих авторів, знайшла досить велике поширення в дореволюційній історичній літературі.Надзвичайно цінний фактичний матеріал до історії Бузького козацького війська знайшов місце в працях О. Петрова. Певний інтерес для дослідника являє і невеличка заміткакоментар А. Рудковського до опублікованого ним в "Киевской старине" документа [5]. Сам документ свідчить про участь бузьких козаків у Вітчизняній війні 1812 року і взятті Парижа.Різноманітні відомості з історії Бузького війська знайшли відображення і в мемуарній літературі дореволюційного часу. Значний інтерес являють, наприклад, записки одного з сучасників і свідків збройного повстання бузьких козаків 1817 року А.С. Пищевича [6].За радянського часу Бузьке козацьке військо привертало увагу багатьох дослідників. У працях О.Д. Багалій-Татаринової, В.А. Федорова, І.О. Гуржія, С.М. Ковбасюка на основі архівних джерел певне висвітлення дістало збройне повстання бузьких козаків у 1817 року. Деякі нові архівні матеріали, що стосуються походження Бузького козацького війська, увійшли до праці О.І. Дружиніної "Северное Причерноморье. 1775-1800 гг.".Короткі відомості про бузьких козаків знайшли відображення і в працях інших авторів. Однак джерелом для цих праць, на жаль, лишилися тільки повідомлення А. Скальковського або інших авторів, близьких до нього за своїми поглядами, на історію Бузького козацького війська.Найбільш повно на основі широкого кола архівних джерел створив цілісну наукову концепцію історії війська І.О. Хіоні [7]. Його роботи торкаються майже всіх аспектів життя бузьких козаків. (Одну з його робіт див. с. 68-71).Виникнення Бузького козацького війська тісно зв'язане з російсько-турецькою війною 1768-1774 років. Ще на початку війни, в 1769 році генерал-майор О.О. Прозоровський сформував з населення Правобережної України, що терпіло від турецько-татарських нападів і гніту панської Польщі, Нововербований козацький полк. З самого початку свого існування Нововербований козацький полк зберігав військову самостійність і козацький устрій, беручи активну участь у бойових діях протягом всієї російсько-турецької війни.Одночасно, в міру просування російських військ по території Дунайських князівств, з місцевого населення - молдаван, валахів, а також болгарів і сербів, створювалися загони добровольців, так звані волонтерські або арнаутські команди. В складі російської армії ці арнаутські команди брали участь у військових діях.[8]. Нововербований полк та арнаути брали участь і відзначились в боях при Ларзі, Аржисі, Крайові (1770), Тульчі (1771). Таким чином, під час формування війська вони вже мали військовий досвід.Після закінчення російсько-турецької війни і укладення
