Реферат з історії України
Битва під Пилявцем у 1648р., облога Львова та Замостя
План
1. Причини розгортання визвольної війни.
2. Битва під Пилявцями її причини, перебіг та наслідки.
3. Похід на Галичину. Облога Львова та Замостя.
1. Визвольна війна середини 17 ст. українського народу на чолі з Б.Хмельницьким була спрямована проти національного і соціального гноблення. Причинами війни були політика польського уряду на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та орендарів і у підсумку - гострий конфлікт між аристократичною соціально вузькоегоїстичною колоніалістською системою польсько-шляхетського панування і демократичними волелюбними прагненнями українського народу.
Найважливішу роль у В.в. відігравало козацтво, котре міцно тримало в своїх руках провід і винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 р., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження "козацьких прав і вольностей". Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство. Боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її завдання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодально-кріпосницьку модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої б лежала дрібна власність фермерського типу.
Починаючи з 1646 р., група старшини, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Для реалізації задуму вони намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Портою. Однак зрада з боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали виступ. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за сприяння друзів на волю, він з кількома десятками осіб негайно подався на Запорожжя.
Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), Б.Хмельницький зупинився на о. Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв'язки з запорожцями. 21 січня 1648 р. він оволодів Січчю. Через кілька днів на козацькій раді в Січі Б.Хмельницький обирається гетьманом. Саме ці події й знаменували початок В.в.
Українському гетьману вдалося досягти угоди з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про спільну війну проти Польщі. На допомогу повстанцям хан направив 3-4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.
На цьому етапі повстання Б.Хмельницький та його прибічники висували лише ідею автономії для козацького регіону. Козацька територія на заході, в уяві гетьмана, мала доходити до Білої Церкви. Під час переговорів з послами коронного гетьмана Миколи Потоцького повстанці поставили вимоги: вивести польське військо з цих земель, ліквідувати на них "правління Речі Посполитої", надати їм права укладати договори з зарубіжними володарями.
Військова кампанія 1648 р. принесла блискучі перемоги над кварцяною коронною армією у битві на Жовтих Водахі битві під Корсунем та над шляхетським ополченням у битві під Пилявцями.
2. Битва під Пилявцями (11–13 вересня 1648) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, у якій українська армія, очолювана гетьманом Б.Хмельницьким, отримала блискучу перемогу над польсько- шляхетським військом.
Після знищення польського кварцяного війська під Жовтими Водами і Корсунем почав масово розгортатись повстанський рух, що примусило шляхту і уряд Речі Посполитої до активних дій. Було оголошене рушення посполите (мобілізація шляхти) і набрана нова наймана армія. Переговори з Хмельницьким не обіцяли тривалого спокою. Детонатором, який зірвав тимчасове хитке перемир'я, стали каральні дії магната Я.Вишневецького, який у червні – липні здійснив каральний похід по Волині і Поділлю. До нього приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та ін.
Польське військо зосереджувалося на відстані 60 км від авангарду української армії, поблизу Чолганського Каменю. Це військо мало 80–90 гармат і нараховувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40–50 тис. шляхетських слуг і обозної "челяді". Настрій у шляхти був самовпевнений і легковажний. Недооцінюючи сили повстанців, шляхта нахвалялась розігнати "чернь" канчуками. Обоз був перевантажений коштовностями і предметами розкошу. В цей час Річ Посполита переживала болючий період міжкоролів'я. Відсутність твердої влади виявилася, зокрема, у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами: на чолі шляхетського війська були поставлені зразу три регіментарі (полководці): нерішучий і поступливий князь Домінік Заславський; відомий своєю вченістю, але поганий полководець коронний підчаший Микола Остророг; гонористий і запальний молодий коронний хорунжий Олександр Конєцпольський. Хмельницькому приписується така характеристика цих польських регіментарів: "перина, латина і дитина". Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська. Війську бракувало єдності і дисципліни. "Кожний товариш хотів ротміструвати, ротмістр – полковникувати, полковник – гетьманувати", – так характеризував стан свого війська сам Д.Заславський.
На початку вересня польське військо виступило з місць свого базування на Волинь. Йому назустріч вивів свої сили Б.Хмельницький, який рухався з Маслового Ставу через Паволоч, Хмільник на Старокостянтинів. Чисельність повстанської армії становила 100–110 тис. чол., причому, лише 50–70 тис. були озброєні належним чином, а решту становили погано озброєні покозачені селяни. Б.Хмельницький спинився під Пилявцями, за 25 км на південний схід від Старокостянтинова. Для свого табору він вибрав вигідну позицію – на правому березі р. Ікви (або Пилявки). Місцевість була нерівна, глибокі балки затруднювали пересування військ. Лівий (протилежний) берег і прилегла
