до нього територія мали складний рельєф (пагорби і рівчаки). Така місцевість була непридатною для розташування укріпленого табору і не дозволяла ворогові розгорнути в бойовий порядок свою кінноту. Річка Іква широко розливалася у стави і болота. По периметру чотирикутного табору в 6 рядів були поставлені вози, викопані шанці і насипані вали, на яких встановили більше 100 гармат. У таборі Хмельницького панувала сувора дисципліна. У невеликому Пилявецькому замку, який був поруч, був влаштований командний пункт Б.Хмельницького. Замок стояв на підвищеному березі Ікви, і з його башт було зручно спостерігати за полем бою. Вище замку була гребля, яка одночасно слугувала мостом через Ікву. Для охорони греблі на правому березі засіла в окопі козацька піхота. М.Кривоніс, вивівши своїх козаків з-під Старокостянтинова, став окремим табором на лівому березі Ікви, навпроти Пилявецького замку, тобто на правому фланзі головних сил української армії, продовжуючи виконувати функції її авангарду. Формування К.Півторакожуха стали табором на лівому фланзі головних сил української армії і прикривали брід через Ікву.
Тим часом Старокостянтинів, розташований на лівому березі Случі, обороняв козацький гарнізон у 5 тис. чол. Росоловецьку переправу Чорного шляху прикривало 10 тис. козаків. Польська сторона, маючи перевагу у кавалерії (кримсько-татарське військо затримувалось з приєднанням до Б.Хмельницького), перебрала на себе ініціативу розпочати бойові дії. 5 вересня польсько-шляхетське військо безперешкодно переправилося через Росоловецьку переправу через Случ, а 6 вересня підійшло під Старокостянтинів, де були зустрінуті вогнем козацької застави. Вночі козацька залога несподівано залишила місто, що було сприйнято поляками як ознаку їх слабості і невпевненості. Але, як показав подальший хід подій, це був стратегічний маневр, розрахований на заманювання противника на невигідні для нього позиції. Переслідуючи козацькі загони, польсько-шляхетське військо вийшло на позиції навпроти табору Б.Хмельницького. У зв'язку зі складністю рельєфу місцевості суцільний укріплений табір організувати не вдалося. Окремими острівцями він хаотично розкинувся на шести пагорбах серед рівчаків і боліт.
11(21) вересня розгорілися бої за греблю, яка відкривала доступ до табору Хмельницького. Кидаючи в бій щоразу свіжі козацькі резерви, Хмельницький вимотував сили шляхти на ікавській "гребельці". Лише застосувавши виснажливий обхідний маневр кіннотою і кинувши у бій кілька тисяч чоловік, поляки змогли ціною значних жертв оволодіти греблею і створити невеликий плацдарм на правому березі Ікви. День 12 вересня пройшов у герцях; тоді ж на з'єднання з Хмельницьким підійшла Буджацька орда чисельністю біля 20 тис. вершників.
13 вересня Хмельницький повів у наступ усі свої сили і примусив шляхетські загони до безпланового бою на невигідному для них місці. Зранку полки з табору Хмельницького і з табору Кривоноса, а також татари приготувались до наступу. Тоді й польське військо вишикувалось до бою. Один з офіцерів на власний розсуд дав команду кільком корогвам кінноти йти в атаку. Через це вся польська кіннота ув'язалася у безладний бій на невигідних позиціях, розбігаючись по балках, далеко від польського табору. Коли в польському війську запанувало повне безладдя, Хмельницький сильним ударом розбив передові польські позиції і почав наступ на польський табір. Козаки захопили греблю на Ікві, їх полки перейшли на лівий берег і почали наступ на польський табір. Татарська кіннота вийшла на фланги і в тил противника. За цей час значна частина польської кінноти, яка так необережно зав'язала бій з козацькими полками і татарами, розбрелася по різних балках, долинах і болотах і здебільшого була оточена і розгромлена. Решту шляхетського війська охопила паніка. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі хоругви і почало готуватись до відступу табором. Відступ розпочався уночі і перетворився у панічну втечу. Був кинутий напризволяще обоз. Вся артилерія і великі запаси пороху дісталися козакам. Переможцям дісталися десятки тисяч возів, 92 гармати та велика позолочена й обсипана коштовним камінням гетьманська булава Заславського. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих.
В результаті перемоги під Пилявцями були визволені Волинь і Поділля, і армія Хмельницького рушила на Львів. Уперше склалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гноблення і об'єднання їх у межах єдиної незалежної держави.
3. Похід на Галичину мав характер демонстрації сили. Головна армія попрямувала до Львова і на початку жовтня вже атакувала його передмістя. Облога тривала три тижні (8-26 жовтня). Врешті після тривалих переговорів Хмельницький задовольнився контрибуцією в сумі понад 200 тис. дукатів, тобто 1,2 млн. золотих, більша частина якої пішла на оплату татарських послуг, і 26 жовтня, видавши універсал про захист міста від неорганізованих козацьких ватаг, рушив далі - на Замостя. За спиною його продовжувала вирувати сліпа селянська війна, породжуючи десятки повстанських загонів і ватаг на Волині, в Галичині й на Покутті, які руйнували шляхетські двори і вбивали шляхтичів, розливаючи по Україні хаос і анархію.
Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Захоплення Замостя відкривало б повстанцям шлях на Варшаву, тому в столиці почали обговорювати питання про скликання посполитого рушення, тимчасовим воєначальником якого сейм призначив князя Ярему Вишневецького. У вирішальну фазу зайшла й боротьба між прибічниками двох претендентів на досі порожній трон - Яна Казимира і Карла Фердинанда, братів покійного Владислава ІV. Втручання Хмельницького, який недвозначно оголосив підтримку кандидатурі Яна Казимира, стало вирішальним (припускають, що на позицію гетьмана вплинули секретні гарантії, які надав йому королевич).
Впродовж листопада (6-21 листопада) тривала облога Замостя. Для організації боротьби населення Белзького, Волинського