А ниже Микитиного Рогу миля Затон Каменный.

Видатний український історик М.Грушевський, досліджуючи історію козацтва, наводить у своїй фундаментальній праці “Історія України-Руси” два документи, де згадується Микитин Ріг.

У першому випадку – це повідомлення брацлавського хорунжого Хмелецького канцлеру Речі Посполитої про події на Запорожжі та в Криму восени 1628 року. Зокрема згадується про союзних на той час козацьких та татарських військ: “Рушивши з Микитиного Рогу до Камінного Затону два дні переправлялися за Дніпро...”.

У другому випадку мова йде про лист гетьмана повстанського війська П. Бута (Павлюка) у червні 1637 року, який був направлений козацькій старшині “з коша против Микитиного Рогу”. Ймовірно, що розташування цього гетьманського коша було тимчасовим. Після того як Павлюк захопив у Корсуні гармати і перевіз їх на Запорожжя, він очікував тут деякий час татар, розраховуючи на їх допомогу.Проте не отримавши її, вирушив з військом “на волость” воювати з поляками.

На жаль, більше джерел, які б свідчили про Микитин ріг, за цей період не виявлено. На відомих науковцям картах Литви князя Радзівіла 1613 та 1633 р., де, зокрема показана нижня течія Дніпра, позначені лише такі козацькі поселення – Хортиця и Томаківка.

Аналіз вищезгаданих джерел швидше свідчить про назву природно-географічного об’єкту на кордоні запорозьких козаків з Кримським Ханством по Дніпру, ніж про назву поселення. У ті часи постійних війн з татарами, які використовували для своїх нападів переправу між Кам’яним Затоном і Микитиним Рогом поселення на останньому могли бути тільки при наявності укріплення і постійної військової залоги. Тому їх поява на Микитиному Розі повў язана з будівництвом на ньому Запорозької Січі при наступних обставинах.

Після поразки козацького повстання під проводом П.Бута (Павлюка) у грудні 1637 року польський сейм наступного року прийняв “ ординацію Війська Запорозького реєстрового”, де, зокрема, було ухвалено: “ Полки с их полковниками должны по очереди выступить в Запорожье для защиты той области и для того, чтобы препятствовать татарам переправляться через Днепр.Они должны предостерегать, чтобы своеволие не отправлялось в морские походы”.

Але навесні 1638 року на Базавлуцькій Січі почалось повстання під проводом Я.Острянині. Проте у боях з польськими військами козаки потерпіли поразку. Польська шляхта примусила їх у Києві в серпні 1638 року прийняти положення “ Ординації”, а потім підтвердити це і в урочищі Маслов Стан 24 листопада того ж року. Тільки повністю придушивши повстання і підкоривши козаків, поляки отримали можливість проникнути на Запорожжя.

Взимку 1639 року князь Вишневецький на чолі великого війська рушив на Низ. Та “Господь-бог же візьми та й покарай ляхів та німців найманців сильним морозом і сила їх в дорозі мерзли, з коней падали і в полі гинули...”.

Лише навесні—влітку 1639 року гетьман Конецпольский організував відбудову фортеці Кодак над першими дніпровськими порогами. Саме до цього часу відноситься і заснування Микитинської Січі. Історик І.Срезневський наводить таке свідчення: “По сказанию Дзевовича она построена во время возобновления Койдака Федором Линчаем по имени коего и козаки его назывались линчаевцами...”.

Таким чином рік будівництва козацької фортеці на Микитиному Розі слід віднести до 1639 року.На думку автора 1638 рік не може бути визначеним за час заснування Микитинської Січі, оскільки “Ординація” лише проголосила наказ перебувати козакам на татарських переправах.

Є фрагментарні відомості про те, що козаки цієї фортеці на чолі з Іваном Полежаєнком воювали з поляками та реєстровцями. В бою під Кам’яним Затоном Полежаєнко загинув, і поляки оволоділи Микитинською Січчю.

На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького Микитинська Запорозька Січ відіграла важливе значення як головний центр повстанців. Але після утворення гетьманської столиці у Чигирині вже поступово втрачала своє провідне становище. Не останню роль відіграла та обставина, що “ во время войн Хмельницького она два раза разорена была татарами”. У 1650 році на Запорожжі почалося повстання козацьких низів проти Б. Хмельницького, очолюване Худолієм, якого обрали гетьманом Війська Запорозького. Проте війська вірні Хмельницькому придушили це повстання. Худолій був схоплений і страчений, а на Січі була розташована козацька залога з Чигирина. Ось чому у 1652 році запорожці перенесли Січ з Микитиного Рогу на Чортомлицькій Ріг.

У літописі С. Величка є згадка про те що у 1692 році московити будували фортецю Кам’яний Затон “... навпроти Старої Запорозької Січі, що була на тому боці Дніпра, недалеко від Січі іншої, в якій мешкало запорозьке військо”. Навпроти Кам’яного Затону могла бути тільки Микитинська Січ.

Існування фортеці, де міг розташуватися полк реєстрових козаків, передбачає будівництво і наявність укріплень. У середині ХІХ століття протоієрей Нікопольської Свято-Покровської церкви І. Карелін свідчить що “ на горе против Нікополя близ кладбищенской церкви видны окопаные рвом земляные валы, протяжением в длину 750, а в ширину 500 сажен...” і характеризує їх як польське укріплення, залога якої слідкувала за діями козаків Б. Хмельницького у Микитинській Січі взимку 1648 року .

Яворницький Д.І. також обстежив ці укріплення: “... от прошлых времен в Никополе сохранились земляные укрепления в виде валов и рвов, находящихся близ кладбищенсокй церкви верст на 5 от Днепра по направлению к юго-западу…Эти укрепления имеют вид правильного круга и обнимают собой очень большое пространство земли, 750 сажен длины и 500 сажен ширины…”. Яворницький Д.І. був схильний вважати, що це ретраншемент російських військ, що ходили воювати у Крим, про який писав князь Мишецький.

Ряд документів мають згадку про укріплення