у Микитиному. Так на запит інженер-полковника В.Менцеліуса про них кошовий отаман П. Калнишевський 25 липня 1763 р. відповідав: “Что же требуется Вашим Высокородием объяснения есть ли в Коше известия в какое время и для каких надобностей и какие именно имеющейся в Никитине на горе вниз старой вал зделан, то по справкам в Коше учиненным, таковы известия не сыскались, а носится эхо между старинными казаками по объявлению и тех от умерших старинных же казаков, что якобы тот вал учинен в давнем времени поляками во время владения Польщею здешнею землею, а для каких надобностей неизвестно”
Є підстава вважати, що пошук інформації про укріплення у Микитиному продовжувались. Про це свідчить “Карта пограничная к реке Днепр и прочим в оную впадающим рекам во поле оных лежащих...”, що була складена російським штурманом В.Кіпріяновим у 1764 р. На ній показано на північний захід від Микитиного Перевозу зображення фортеці понад річкою Підпільною (Лапинкою у ХІХ-ХХ ст.) з написом:” В оном месте прежде была крепость, называемая Запорожская верв.” (23; 14)
Найбільш вагомою знахідкою була світлокопія карти частини р. Дніпро 1801 р., де показаний на захід від містечка Нікополь контур штучної споруди з написом “ Городок” (24; 34-91). Немає сумніву, що це укріплення, які були оглянуті та описані І. Карелі ним та Д.І. Яворницьким.
Дуже цікавим є опис місцевості, де були розташовані укріплення зроблені відомим дослідником південної України ХІХ ст.. Л. Падалкою: ”... На пути к окопам в юго-западной части Никополя на городском выгоне обращает на себя внимание огромный крутой курган. Курган этот один из 12 расположенных на высокой плоскости почти над самым Днепром называется “Высокою Могилою”. Курган действительно высок, достигая через вершину120 шагов.С вершины его открывается необыкновенно широкий горизонт: отсюда видны Старая Сечь, Каменный Затон, огромное Белое озеро и крутая гора Мамай-Сурка, кажущаяся с вершины кургана грандиозным трезубцем; огромное пространство Великого Луга с густой сетью безчисленных днепровских протоков видны отсюда как на ладони…” (25; 303) Л.Падалка вважав, що укріплення площею 1 Ѕ —2 кв. версти відносяться до часів Кримського походу 1687 року, коли на Микитиному Розі стояли козацькі війська гетьмана І. Самойловича (25; 303).
Дійсно такий курган висотою до 7 метрів знаходився на ярмарочній площі і був досліджений в 1964 році в зв’язку з будівництвом на його місці центральної трибуни спортивного стадіону.
Усе наведене дає підстави зробити такі висновки:
1. На вищезгаданих картах 1764 р. та 1801 р. є зображення укріплень тільки на північний захід від Микитиного перевозу, а не безпосередньо на Микитиному Розі.
2. Про земляні укріплення розташовані саме на північний захід від Микитиного перевозу свідчить лист П. Калнишевського у 1763 році та повідомлення дослідників І. Кареліна, Д. Яворницького, Л.Падалки.
3. Укріплення мають форму правильного кола розміром 750х750 сажен ів (1,5х 1 км) і знаходяться на найвищому мисці правого берега Дніпра у цьому районі. Вони достатні для розташування залоги від кількасот до кількох тисяч чоловік з обозом для контролю за Микитинсько-Кам’янозатонською переправою татар. Ймовірно,що тут складовою частиною оборонних позицій був сторожовий пост на кургані “ Висока Могила”,з якого можна було вести візуальне спостереження за територією від о. Томаківка на сході до Чортомлицького Рогу на заході і за степом на північ.
4. Термін “Городок” з карти 1801 року означає укріплене козацьке містечко, а “вервь” з карті 1764 року –поземельна громада,члени якої були пов’язані круговою порукою. Це слова українського походження, вони вказують на один і той же об’єкт, а прикметник “запорожская” до верві свідчить,що йдеться таки про укріплення запорозьких козаків, які виникли “з польських часів”. Тобто на початку національно –визвольної війни українського народу у 1648 році. І ці укріплення використовувалися и в подальшому у другій половині Х\/ІІ століття і називалися як “Стара Січ”, на відміну від існувавшої тоді Чортомлицької Січі.
5. Побічне підтвердження, що мова йде саме про Микитинську Запорозьку Січ говорить те,що 19 квітня козаки вийшли “ з січової фортеці на просторіший майдан”, що характерно для місцевості саме біля “городка”.
6. На користь того, що це укріплення Микитинської Січі свідчить той факт, що Микитин Ріг порівняно невеликий за площею і постійно піддавався руйнуванню щорічними повенями и рухом вод Дніпра згідно фізичного закону сили Коріоліса (27; 461). Плавні, що прилягали до Микитиного Рогу, затоплювалися на значний період від 15 до 60 днів. Коли сходила вода до русла Дніпра і його протоків земля тривалий час була вогкою, багнистою и не придатною для тривалого перебування на ній. На підтвердження цього є чимало переказів, свідчень, документів. Так, наприклад, у 1945-1949 рр. рівень води у Дніпрі біля Нікополя у березні-червні досягав за 5 років мінімального рівня височини над середнім меженим рівнем –1,8 м,середнього до 3-х м, максимального –до 4-х (28; 9)
Таким чином, укріплення, які зафіксовано прямо або опосередковано у документах Х\/ІІІ ст. на північний захід від Микитиного Рогу, а в документах ХІХ ст. –на території містечка Нікополь, є всі підстави вважати місцем розташування Микитинської Запорозької Січі. За свідченням нікопольських старожилів західна частина валів и ровів збереглася до 70-тих років ХХ ст. Вали були знівельовані, а рови засипано під час будівництва парку ім. Перемоги м. Нікополя. У 2000 році на його території розпочала роботу по їх пошуку і локалізації група археологічної розвідки Нікопольського державного краєзнавчого