Чорноморський флот в період діяльності Центральної ради, Гетьманату та Директорії  

На початку ХХ століття український народ як і інші поневолені народи Російської імперії отримали реальний шанс відродження власної держави.

Лютнева революція 1917 року, що знищила ненависний царизм, розбудила національно-патріотичний дух українців, в тому числі військовослужбовців, які служили в імперській армії. Починаючи з 7 березня 1917 року стихійний революційний вибух в Україні починає набирати визначених форм, чітко проявився після обрання на спільних зборах політичних партій єдиного керівництва, що отримало назву Центральної Ради. 5-8 травня 1917 року відбувається Перший Український військовий з’їзд, головним рішенням якого стає необхідність проведення українізації частин та з’єднань Російської армії, що знаходилася в Україні.

На весні 1917 року російська армія традиційна опора імперії припинила своє існування. Користуючись тимчасовим безладдям представники національних рухів почали перетворювати ватаги озброєних людей в солдатських шинелях та матроських бушлатах в окремі загони, на національних принципах комплектації. Сформовані таким чином національні підрозділи фінів, латишів, поляків, українців, молдован, татар та північних кавказців, а також грузинів та вірмен відмовлялися виконувати розпорядження російського уряду заявляючи про визнання лише власних національних урядів [1].

Процес українізації не міг оминути Чорноморського флоту, за вплив на який почали боротьбу майже всі тогочасні політичні партії, що рвалися до влади. Не зважаючи на це, український рух отримав переважну більшість прихильників. 

Описуючи своє враження від ІІ-го військового з’їзду, який відбувся в Києві 18-23 червня, російський часопис “ Киевская мысль” писав з цього приводу: “Всюди Ви бачили великі громади солдатів, матросів у білих блузах і десь не десь випадково “цивілля”. Між прибулими було багато підстаршин. Майже половина учасників мала військові відзнаки на грудях, в тому числі лицарів хреста св. Юрія. Були й такі, що відзначені всіма ступенями хреста св. Юрія.

Підсвідомо ми втішалися стрункими постатями й вільними рухами матросів. Опалена на сонці молодь справляла враження, що ці постаті вилиті з бронзи , й ви мимохідь ставали очарованими; ви проти своєї волі заражалися панівними настроями.” [2]

Розглядаючи процес українізації флоту, треба згадати про моряків-українців на інших флотах. Об’єднані збори моряків-балтійців проголосили про створення “Українського військово-морського Штабу Балтійського Флоту, до командування яким було залучено відомих діячів українського флоту: лейтенанта С. Шрамченка та старшого лейтенанта М.Білинського. Завдання, покладені на штаб, передбачали проведення українізації кораблів Балтійського флоту, більшість екіпажів яких складали українці [3]. До цих кораблів належали крейсер “Світлана”, ескадрені міноносці “Україна” та “Гайдамак” , на яких 12 жовтня були підняті українські прапори. В подальшому ці кораблі планувалося перевести до складу Чорноморського флоту. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну. Доречно відмітити, що на Балтійськомв флоті кількість моряків, які вважали себе українцями, складала 12 000 осіб [4].

Спроба проведення українізації була проведена і на інших флотах Російської імперії. Українські Ради створювалися на Каспійській, Сибірській, Амурській флотиліях та флотилії Північного Льодовитого Океану. Українська Військово-морська рада Каспійської флотилії ставила за мету українізацію кораблів, у зв’язку з чим було надіслано звернення до Чорноморської Ради із проханням про надання підтримки. Завдання, які передбачалися для кораблів Каспійської флотилії, в першу чергу повинні були забезпечити захист інтересів України та підтримку українських поселень Кавказу. Цілком закономірно, що питання флоту не могли залишися поза увагою уряду Центральної Ради. Увагу до питань флоту загострювала необхідність забезпечити контроль над береговою смугою, яка простягалася майже на 1700 кілометрів.

Не дивлячись на те, що Чорноморський флот по своїм розмірам значно поступався Балтійському, він залишався потужною військовою силою. В стратегічних планах використання сил та засобів флоту передбачалися наступні завдання:

- вирішення завдань на морі та прибережній смузі з використанням артилерії, авіації, висадки морського десанту;

- контроль шляхів сполучення в басейні Чорного та Азовського морів, та річок які в них впадають.

Збереження бойової спроможності Чорноморського флоту в період загального розпаду імперії було обумовлено низкою попередніх подій. Революційні виступи матросів в 1905 році, революційні заворушення в Севастополі в 1912 році, сприяли більш ретельному підбору особового складу. З метою обмеження поширення революційних настроїв, командуванням набирались рекрути з Єкатеринославської, Полтавської, Київської, Харківської, Миколаївської губерній.

У 1917 році відсоток українців на Чорноморському флоті складав 65% , росіян 25% [5].

Боєздатність Чорноморського флоту було збережено завдяки тому, що на відміну від армійських частин, на флоті не було помітних бойових втрат в офіцерському складі. Майже всі офіцери були випускниками Військово - Морського кадетського корпусу, вихідцями з заможних дворянських та офіцерських сімей, ліберальні ідеї в яких не користувалися успіхом [6].

Сприятливою умовою творення флоту на Чорному морі залишалася активна діяльність українських національно-освітніх гуртків міста Севастополя, які, починаючи з 1905 року, об’єдналися в український громадський гурток під назвою “Кобзар” [7]. До членів гуртка належала, крім української інтелігенції міста, значна кількість національно свідомих офіцерів флоту, в тому числі полковник В. Сівенко-Більський, капітан М. Неклієвич. Саме завдяки діяльності гуртка, із вибухом революції та з виходом його з підпілля, було утворено Раду Української Чорноморської Громади [8]. В березні 1917 року було проведено перші, а у квітні 1917 року – другі збори моряків-українців, де було обрано керівництво та визначені завдання щодо діяльності обраних секцій: воєнної, освітньої, агітаційно-пропагандистської та господарської.

Необхідно зазначити, що командувач Чорноморським флотом, віце-адмірал