Окупація берегів Чорного моря військами Антанти, залишення Києва українським урядом внаслідок другої більшовицької навали 2-го лютого 1919 року змушують Військове Міністерство прийняти відповідні заходи. Наказом Морського Відомства узбережжя Чорного моря з фортецею Очаків та портами Миколаїв і Херсон із 75-верстною смугою були оголошені Приморським Фронтом з підпорядкуванням Морському Міністерству, командувач якого наділявся правами головнокомандувача окремим фронтом. Саме тоді почалося формування морських частин на суходолі, в першу чергу Морського полку та частин морської піхоти. Формування частин морської піхоти було викликане реальною військово-політичною ситуацією, що склалася навколо України.

Доречно нагадати, що після розпаду Російської імперії в Україні залишилися досить потужні сили морської піхоти. А саме: Балтийська морська дивізія, дислокована в гирлах Дунаю під командою контр-адмірала князя Трубецького та Спеціальна Десантна Дивізія в Севастополі.

Саме тому ще 23 травня 1918 року наказом по Морському відомству за № 70, згідно з рішенням гетьмана П.Скоропадського починається формування бригади морської піхоти у складі трьох полків, в зону відповідальності яких входило: І-го – від західного кордону Української Держави до Сичавки, ІІ-го – від Сичавки до Станіслава, ІІІ-го – від Станіслава до Перекопу. На підрозділи морської піхоти було покладено завдання несення гарнізонної служби та охорони об’єктів Військового Відомства. В цьому наказі були передбачені невідкладні заходи щодо формування воєнізованих підрозділів. Враховуючи складну ситуацію та неприхований опір з боку німців, війська яких займали район дислокації майбутніх полків, було вирішено сформувати три полки трикурінного складу. Кожний курінь мав 4 чоти і одну кулеметну команду]. Для більш ефективного керування процесом формування частин та з урахуванням наступного бойового застосування в штаті Головного Морського Штабу Морського Міністерства було створено відділ морської піхоти під керівництвом полковника Дашкевича-Горбацького. Це дало змогу вже 31 серпня 1918 року в наказі Морського Відомства за № 332/21 визначити дислокацію всіх частин оборони Чорного моря, в тому числі і місць перебування штабів полків морської піхоти. І-го полку – в Одесі, ІІ-го полку – в Миколаєві, ІІІ-го полку – в Херсоні. Перший окремий кінний ескадрон морської кавалерії дислоковано в Одесі, ІІ-ий – у Очакові, ІІІ-ій – в Перекопі. Начальником суходольної оборони Північно-Західного району Чорного моря було призначено контр-адмірала С.Фабрицького. 

З призначенням на посаду морського міністра старшого лейтенанта М.Білинського процес створення морської піхоти отримав своє продовження. Формування нових морських частин проходило з урахуванням можливостей особового складу виконувати бойові завдання як на узбережжі Чорного моря, так і у разі необхідності, на суходолі].

Окупація Чорноморського узбережжя та міст-портів Одеси, Миколаєва, Севастополя. Маріуполя військами Антанти змушує 3 лютого 1919 року перенести відділ командування морським полком до Вінниці, а згодом, за погодженням з Військовим Секретаріатом ЗОУНР до Коломиї. 24 березня 1919 року наказом за № 1/102/54 було затверджено штати 1-го Гуцульського полку Морської піхоти та призначено його командиром сотника В.Гемпеля. Після чого полк прибув до Рівного, отримав зброю та технічні засоби й вирушив на фронт під Київ.

До квітня 1919 відбуваються зміни у складі уряду УНР. Директорія очистилася від найбільш радикальних прорадянських елементів. У середині лютого подав у відставку В.Винниченко. Зміни в уряді змусили Морського Міністра М.Білинського подати у відставку з виявленням власного бажання очолити 7-му Дивізію Морської Піхоти, яка в цей час перебувала на фронті.

24 квітня 1919 року Морським Міністром стає капітан 1 рангу М.Злобін.

14 липня 1919 року в Кам’янець-Подільському починається формування 2-го полку Морської піхоти, який очолив поручник І. Сич. А вже 29 липня, продемонструвавши під час інспекторського огляду високі стройові та бойові навички в присутності Морського Міністра, він вирушив на фронт до місця перебування штабу Морської Піхоти.

Про бойовий шлях морської піхоти у складі Української Армії залишилися спомини багатьох учасників подій. Надзвичайно високу оцінку їй дав командувач генерал Омелянович-Павленко, до армії якого входили морські підрозділи.

Після формування у 1920 році у Києві Української Дніпровської флотилії і “флотського півекіпажу”, з його складу було виділено курінь морської піхоти, який у майбутньому став екіпажем бронепоїзду “Чорноморець”, що беззмінно воював проти більшовиків до самого останнього моменту, прикриваючи 21 листопада 1920 року під Підволочиськом перехід українських військ за Збруч. За значні бойові заслуги у боротьбі з ворогами Української Держави наказом Головного Отамана військ і флоту Симона Петлюри окремим наказом було оголошено про право носіння однострою морської піхоти всім старшинам, які служили в морській піхоті. 

Після переходу української армії на територію, яка була під владою Польщі, Військово-Морське управління продовжувало виконувати свої функції з метою організації та збереження підвладних частин. З ліквідацією органів влади Української Народної республіки було проголошено про розформування Військово-Морського міністерства.

Залишаючи Україну в квітні 1919 року, війська Антанти прихопили більшість кораблів Чорноморського флоту перевівши їх у Стамбул, де відбулася їх передача уряду Південної Росії, до якої Франція мала відповідні симпатії. Після проголошення про утворення “Бази Російського Чорноморського Флоту”, кораблі було повернуто до Севастополя, що знаходився під владою білогвардійських військ генерала Врангеля. Ці кораблі прийняли участь у боротьбі з більшовиками, а потім саме на них відбулася славнозвісна евакуація білої армії разом з біженцями до Стамбулу. Кораблі, що не вийшли