в море з технічних причин та залишилися у Севастополі, потрапили до рук червоних і увійщли до складу Красного Флоту УРСР, який почав формуватись під наглядом утвореного 28 березня 1919 року Морського управління Наркомвоєна УРСР. Бойовий склад кораблів Червоного флоту був незначний. Флоту належав один підводний човен “АГ-22” та два десятки тралерів, близько п’ятидесяти катерів та декілька допоміжних суден, сім лінкорів, один крейсер, 4 есмінці та швидкохідні бойові катери, які були в неробочому стані, зіпсовані під час відступу білогвардійців.
На суднобудівних заводах Миколаєва знаходилися 1 лінкор, 4 крейсери, 8 підводних човнів та 30 десантних кораблів, із загальної кількості яких, враховуючи економічні можливості, Рада робітничо-селянської оборони України визнала за необхіднае добудувати 8 підводних човнів, 2 есмінця та поповнити базу підводних човнів.
Однак ці кораблі Україні, хоча б і радянській, так і не надійшли. За підписаною 1 червня 1919 року військово-політичної угодою між радянськими республіками Росією, Україною, Латвією, Литвою та Білорусією всі військово-морські структури Української РСР було підпорядковані Народному комісарові з морських справ РСФСР та, на початку серпня, передано до складу військово-морських сил Радянської Росії.
В цей час кораблі, що перейшли до Стамбулу, було переведено до французького колоніального порту Бізерта у Північній Африці. Радянський уряд висунув свої права на ці кораблі, вимагаючи від Франції повернути їх у Росію. Французький уряд цю вимогу виконувати відмовився, посилаючись на заяву, яка була надіслана до Ліги Націй Урядом УНР (який в той час був в еміграції) та заявив рішучий протест. Після цього деякі кораблі було включено до складу французького флоту, а решту розпродано на металобрухт.
Незважаючи на поразку визвольних змагань 1917-1921 року та на втрату флоту, боротьба на Чорному морі українців не була даремною. Під час цієї боротьби проходило формування нації, гартувалися національні ідеї після 350-ти років бездержав’я. Аналіз помилок та невдач відіграв значну роль в творенні українського флоту після проголошення Акту незалежності у 1991 році. Події 70-ти річної давнини підтверджують історичну справедливість творення Військово-Морських Сил України, ставлячи під сумнів славнозвісний вислів першого президента Росії “ Черноморский флот был, есть и будет Российским”.
Список літератури
1. Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. “Дніпровська хвиля”. Мюнхен 1958. С. 63
2. Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. “Дніпровська хвиля”. Мюнхен 1958. С. 69
3. РГА ВМФ Ф. 183. ОП. 1. Спр. 23. л. 94 ГАГС м/п. 997.
4. РГА ВМФ Ф. 183. ОП. 1. Спр. 38. л. 124 ГАГС м/п. 1003.
5. Козлов А.И. “Во имя революции” Изд. Ростовского университета. 1985. С. 224.
6. Лесин С.С. Моряки в борьбе за Советскую власть. М. 1977. С. 14.
7. МихайликМ. Український національний рух в Криму в 1917 р. // Літопис Червоної Калини. ч. 1-2. 1934. С. 12-13.
8. Неклієвич М. На Українській чорноморській фльоті 20 років тому. // Літопис Червоної Калини. ч. 4. 1938. С. 3.
9. Шрамченко С. Закон про Державну Українську Фльоту та його виконавці. // За державність. Зб. 3. С. 125.
10. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 р.р. У двох томах. Т. 1. – Жовкла. Видавництво Отців Василіан “Місіонер”. 1998 р. С. 233.
11. Крип’якевич І., Гнаткевич Б., Стефанів З. та інш. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст..) Львів 1992. С. 434.
12. Козлов А.И. Во имя революции. (Потопление черноморского флота по приказу В.И. Ленина в 1918 г.). Изд. Ростовского университета. 1985. С. 224.
13. Шрамченко С. Повстання Центральних установ Українського Мрського Відомства у 1917 р. // Літопис Червоної Калини. ч. 1. 1938. С. 10.
14. ЦДАВО України Ф. 1063. Оп. 2. Спр. 2. С. 3-4.
15. РГА ВМФ Ф. 183. ОП. 1. Спр. 38. л. 123 ГАГС м/п. 1019.
16. ЦДАВО України Ф. 1115. Оп. 1. Спр. 9. С. 2-5.
17. Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Силл 1917-1921 р.р. К. Україна 1995. 206 с.
18. Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Силл 1917-1921 р.р. К. Україна 1995. С. 36.
19. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 р.р. Л. 1998. Т. 1. С. 10.
20. Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Силл 1917-1921 р.р. К. Україна 1995. С. 38.
21. Козлов А.И. Во имя революции. (Потопление черноморского флота по приказу В.И. Ленина в 1918 г.). Изд. Ростовского университета. 1985. С. 67.
22. Шрамченко С. Українська Воєнно-морська політика на Кримі у 1917-1918 р.р. // Літопис Червоної Калини. ч. 5. 1932. С. 9-11.
23. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923. С. 257-258.
24. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923. С. 257.
25. Шрамченко С. Українська Воєнно-морська політика на Кримі у 1917-1918 р.р. // Літопис Червоної Калини. ч. 5. 1932. С. 11.
26. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923. С. 257.
27. Державний Вісник № 74 від 24 лютого 1918 р.
28. Моряки в борьбе за Советскую власть на Украине //Ноябрь 1917-1920. Сб. докум. Киев. 1963. С. 126.
29. Крип’якевич І. Історія Українського війська. С. 443.
30. ЦДАВО України Ф. 1075. Оп. 2. Спр. 23. С. 12-13.
1. ЦДАВО України Ф. 2333. Оп. 1. Спр. 1. С. 74-75.
31. Лукин В. Уничтожениечасьти судов в Новороссийской бухте в юне 1918 г. // Морской сб. 1923. № 3.
32. Архив Русской революциии. Т. 16. С. 249.
33. Крип’якевич І. Історія Українського війська. С. 446.
34. Сидорук Д.Г. Сторінки історії флоту України. Зб. статей, нарисів і спогадів. Під редакцією віце-адмірала Без коровайного В.Г. Севастополь. 1996. 115 с.
35. Шрамченко С. Українська морська піхота. // Літопис