Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вони заради інтересів народу, зокрема се-лянства, знехтували власними привілеями й виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшення долі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс, породжений умова-ми кріпосної епохи. Загальну думку про ставлення дво-рянських революціонерів до народних мас висловив О. В. Поджіо: «Народ знемагав у рабстві, в невігластві, і ми ухилялися від нього; уникали цього вибуху... Вій-ськові поселення, варварське обходження поміщиків та притаманне всім самоуправство з селянами, — які були б для нас сили; — але ми їх обминули, щоб не ввергати суспільство в неминучі розрухи...». О. О. Бестужев-Марлінський також відверто визнавав: «Ми найбільше боялися народної революції; бо вона не може не бути кровопролитною і тривалою...»

Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу, майже напевне знаючи наперед чи відчуваю-чи приреченість своєї благородної справи на невдачу, І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством від-бувся й означав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цією героїчною сутичкою револю-ціонерів з царизмом, з часом розгорілось велике полум'я російської революції.

Важко переоцінити значення десятирічної діяльності таємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на Петровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху, в якому декабристи стали піонерами. О. І. Герцен через 25 років після цих подій проникливе писав: «Мовчанню, німій бездіяльності було покладено край; з висоти своєї шибениці ці люди збудили душу в нового покоління;

Десятиріччями лютувала царська реакція, придушую-чи будь-які прояви опозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіяні декабристами, не загину-ли. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець нового покоління борців за свободу.

Литература.