Мабуть, це було щось на взірець аристократичного республі-канського правління, оскільки реальна влада була зосереджена в руках козацької старшини та шляхти. М.Драгоманов у другій поло-вині XIX ст. писав, що устрій української держави 1648—1654 pp. був більше подібний до устрою теперішніх держав європейських, так званих конституційних*.

Політичну організацію, що склалася на території звільненої України у 1648—1654 pp., сучасники нарікли українською козаць-кою державою, називаючи Військом Запорізьким або Хмельниччи-ною (Хмельнишиною). Більшість вчених використовує назву Геть-манщина. Навіть польський король Ян-Казимир офіційно визнав, що в Україні нема іншої влади, крім влади гетьмана з військом запорізьким, і що гетьман (Б.Хмельницький) діє, як "правитель", тобто як глава держави.

Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипло-матичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з "Військом запорізьким і народом руським", тобто вільною Украї-ною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина — нада-вати Україні військову допомогу, а українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитне торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.

У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.

Шлях до незалежності був складним. На цьому шляху існували як здобутки, так і поразки.

За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визна-валася автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав проти замирення з Польщею, яка не збиралася задовольнити його справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність. Найбільше обурення українців викликало повернення, за останнім договором, шляхти до своїх земель, яке реально загрожувало втратою завойованих здобутків. Все це пород-жувало політичну нестабільність в Україні, загострювало соціальні суперечності. Селяни і міщани вбивали шляхту, орендарів, урядни-ків, знищували їх майно. Стали з'являтися опозиційні до гетьмана групи і серед старшинства. Український народ усе більше переко-нувався, що тільки власна незалежна держава захистить його сво-боду і православну віру. Він наполегливо виступав за те, щоб продовжувати війну за визволення до повної перемоги. Через це Україна фактично і юридичне розірвала Білоцерківський договір і продовжувала боротьбу з Польщею до повної незалежність від неї.

Величезна історична заслуга Хмельницького полягає в тому, що він обрав єдиний вірний шлях до незалежності у вигляді соціа-льного компромісу. Він проводив гнучку політику: визнавав соціа-льно-економічні вимоги селян, але не відмовлявся й від захисту інтересів старшината і шляхти. Так, він пом'якшив напруження в суспільстві, замирив населення і після блискавичної перемоги під Батогом (червень 1652 p.) рішуче узяв курс на створення незалежної держави*.

Використана література:

Дорошенко Д.І. Нарис історії України. — С. 245, 252, 265.

Драгоманов М.П. Пропащий час: українці під Московським царством. 1654—1876 // УЇЖ. — 1991. — № 9. — С. 140.

Крип'якевич I. П Богдан Хмельницький. К., 1954. — С. 337, 345.

Полонська-Василенко Н. Історія України. — Т. 2. — С. 16.

Смолій В. А., Степанков В. С. У боротьбі за створення незалежної держави. В кн.: Історія України: нове бачення. — С. 168.